Крізь сіті темного листя олив та лаврів сходив у небо місяць, наче золотий щит. Парія опустився на коліна біля ніг золотоволосий, притулився щокою до подолу її вбрання й пильним, але похмурим поглядом пророка глянув у ясну чорноту її великих очей. Ніжними руками вона куйовдила йому чуб, а тоді, нахилившись, повними любові устами поцілувала юнака в чоло.
— Яке прекрасне твоє чоло! Корона володаря всього світу мала б за честь увінчати його.
— Ти цього хочеш? — спитав він, і в очах його зблиснули дві вранішні зорі.
Підвівшись, юнак глянув на неї так, як дивиться раз на життя закоханий цар Сахари лев. Палко обійнявши золотоволоску, юнак подався геть.
Стояла глибока, тиха і ясна ніч. Тільки священні води Гангу спокійно шуміли, як величний символ мудрості часу. Парія придивився до річки і збагнув її потаємну суть. До нього долинули голоси великих предків, і він пізнав ту силу, що рухає всім скороминущим на землі. І тоді він розбив свою арфу об скелю, збунтував народи проти їхніх володарів, підкорив царів та багато країн і, ставши на чолі цілих народів, одні з яких пишалися великими попередниками, інші були темні й забиті, пішов за течією великої ріки, повергаючи в прах імперії.
Народи любили його, справедливого й доброго; можновладці боялися. Так він став володарем світу й царем усіх, хто прийшов на цю землю й скоро в неї піде.
І тоді він згадав про замок у скелі й про свою кохану. Він вернувся під склепіння високої вежі приміряти коропу світу до чола нареченої — але застав її мертву: біла, наче віск, вона лежала перед ним у повен зріст. Душа його й серце оглухли, він уже нічого не чув і не відчував, тільки священні води Гангу глузливо шелестіли зоддалік. Схилившись над коханою, він гірко прошепотів: «Навіщо? Навіщо?» Тоді випростався й рушив у бік пустелі, й ніхто більше не чув про нього.
ПРИМІТКИ
ЗНЕВІРЕНИЙ ДУХ
У повісті зображені революційні події 1848 р. в Трансільванії. Румунські землі в середині XIX сторіччя були роз’єднані. Вала-ське й Молдавське князівства перебували під суверенітетом турецького султана, а Трансільванію загарбала Австрія. У 1848 р. по всіх румунських землях прокотилися революційні виступи мас. У Молдавії революційний рух придушив господар Михаїл Стурдза, якому допоміг російський цар Микола І. У Валахії революція спочатку перемогла — господар Г. Бібеску втік, а влада перейшла до тимчасового уряду. Однак нерішучість уряду в проведенні аграрної політики позбавила його підтримки селянства, і Порта при підтримці царської Росії домоглася відновлення старих порядків.
У Трансільванії революційні події 1848 р. розвивалися набагато складніше. їхнім початком було прийняття в березні так званої Пештської програми, яка проголошувала рівність усіх громадян перед законом. Однак реакційні кола мадярської буржуазії, зневажаючи волю румунського населення Трансільванії, висунули вимогу об’єднання цього краю з Угорщиною. Національне розмежування в Трансільванії посилювалося соціальним — тут румуни були переважно кріпаками, а уюрці — поміщиками. У травні румунське населення Трансільванії прийняло петицію до австрійського імператора з вимогою свободи. Тим часом державні збори Трансільванії, які перебували під впливом угорських націоналістичних кіл, проголосували за унію з Угорщиною. Австрійський цісарський уряд, розпалюючи національну ворожнечу, майстерно з неї скористався. Влітку австрійські війська виступили проти революційного уряду Угорщини. Румуни Трансільванії відмовилися від визнання унії й проголосили свою вірність австрійському імператору, від якого сподівалися довгожданої волі. Австрійська реакція скористалася цим, щоб розпалити національну усобицю в цьому краї. Так почалася війна між румунами й угорцями. На чолі озброєних румунських загонів стояв Аврам Янку, який закликав до примирення. Під тиском обставин угорський уряд Лайоша Кошута пішов на поступки і проголосив надання певних політичних прав румунському населенню. Але було вже надто пізно. Влітку 1849 р. угорська революційна армія капітулювала перед російським військом генерала І. Ф. Паскевича. Тоді ж були роззброєні й румунські легіони.
У 1868 р. М. Емінеску був свідком широкого руху протесту трансільванських румунів проти унії Трансільванії з Угорщиною. Саме в цей час письменник і задумав написати твір про події двадцятирічної давпості. Картини революції 1848 р. М. Емінеску змалював без найменшої фальші, свідомо підкресливши реальну жорстокість братовбивчої різанини.