С. 14. Тассо Торквато (1544–1595) — видатний італійський поет епохи Відродження.
Бухарест став столицею Румунії в 1862 р.
С. 15. Арпад — вождь угорських племен у 889–907 рр. в період завоювання Паннонії, засновник першої династії королів угорської держави.
Йокаї Мор (1825–1904) — угорський письменник, автор історичних романів, пригодницьких та фантастичних творів.
С. 16. «Гугеноти» — опера французького компознтора-романтика Джакомо Мейєрбера (1791–1864), в якій відображені трагічні події Варфоломіївської ночі. Написана в 1836 р.
С. 25. Елагабал (Геліогабал) Марк Аврелій Аптонін (204–222) — римський імператор, колишній жрець культу Сонця в Сірії. Запровадив у Римі офіційний культ Сонця як єдиної державної релігії.
С. 26. Александрі Васіле (1818–1890) — видатний румунський письменник.
С. 27. «Еммі» — ліричний вірш В. Александрі з циклу «Перлини», присвячений померлій коханій.
С. 32. Пепеля — персонаж румунських народних анекдотів, що уособлює гумор, дотепність, винахідливість.
С. 34. Палестріна Джованні П’єрлуїджі да (1525–1594) — відомий італійський композитор, автор поліфонічних творів.
С. 37. Канова Антоніо (1757–1822) — знаменитий італійський скульптор-неокласицист.
С. 41. «Норма» — опера італійського композитора Вінченцо Бел-ліпі (1801–1835).
С. 47. Ресслер Роберт (1840–1881) — німецький історик, який намагався довести, ніби румунський етнос формувався на південь від Дунаю. Ця його теорій була взята на озброєння угорськими націоналістами, щоб аргументувати переважні права мадярів на Трансільванію.
Поле Свободи — раніше відоме під назвою Грецьке поле в місті Блажі, де 15–17 травня 1848 року відбулися народні збори румунського населення Трансільванії, в яких взяло участь від 20 до 40 тисяч чоловік.
Трикольоровий прапор — румунський національний прапор, поєднував червоний, жовтий і блакитний кольори.
С. 55. Муреіи — річка, нка перетинає Трансільванію із сходу на захід, притока Тиси.
С. 58. «Володар кодрів» або «Король гір» — прізвиська Аврама
Янку (1824–1872) — румунського революціонера-демократа, який очолив збройні загони, що виступили на захист румунських земель від нападу угорського війська.
Гонвед — угорський солдат-піхотинець.
Мокан — румун-горець у Трансільванії.
ПЕРЕВТІЛЕННЯ ФАРАОНА ТЛА
Повість написана під час навчання у Віденському університеті. Вперше у повному вигляді надрукована в 1943 р. Літературознавці довели, що «єгипетські» епізоди пов’язані з творами французького письменника Т. Готьє. Водночас цей твір є свідченням широкої літературної ерудиції М. Емінеску — тут можна зустріти мотиви з творів Шекспіра, Дюма, Шіллера, Новаліса, Гете.
С. 89. Мемфіс — столпця стародавнього єгипетського царства у 2778–2263 роках до н. е.
С. 91. Ісіс (Ісіда) — в єгипетській міфології богиня родючості, вітру й води, символ жіночності, подружньої вірності, богиня мореплавства.
С. 94. Францісканець — чернець ордену, заснованого Франческо д’Ассізі в 1209 р.
БІДОЛАХА ДІОНІС
Перша філософсько-фантастична новела в румунській і молдавській літературі, написана М. Емінеску у Відні, прочитана на засіданні літературного товариства «Жунімя» в Яссах у 1872 р. і тоді ж опублікована в журналі «Конворбірі літераре»* (1872–1873).
Серед рукописів Емінеску зберігся уривок «Моя тінь», в якому автор уперше звернувся до кантівських ідей про суб'єктивність сприйняття часу і простору, а також до концепції філософа-ідеаліста Шопенгауера, за якою немає відмінності між реальним життям і мареппям душі. Ці ідеї, поєднані з уявленням про перевтілеппя індивідуальної душі, стали основою новели «Бідолаха Діоніс», але її ідейний зміст цим не обмежується. Головний герой, переконаний, що світ — це сон його душі, що минуле і майбутнє, час і простір — це лише його власне уявлення, за допомогою магічних операцій з магічною книгою пересувається то в часі (на чотириста років назад), то в просторі (романтична подорож на Місяць); Діоніс — це вічна людина, дух, що втілюється в різні людські образи. Критики відзначали схожість окремих місць цього твору Емінеску в відповідними місцями творів Новаліса, Гофмана, Гете, Шаміссо,