— Ви ніколи не говорили на цю тему із Майклом?
— Після смерті Джеремі Фолта ми ніколи не згадували про те, що сталося в Ріджспорті. Треба було все забути. То був єдиний спосіб оговтатися від того. Ми все стерли з пам’яті й почали дивитися в майбутнє. Погляньте, які ми зараз щасливі.
Увесь день пробули ми в Анни, переглядаючи всі елементи цієї справи.
Що більше думали, то дужче ставало зрозуміло, що всі сліди провадять до Майкла Бірда: він був колегою Стефані Мейлер, мав доступ до Великого театру і міг заховати зброю, був весь час присутній в архівній кімнаті, яку надав у наше розпорядження, й стежив за розслідуванням, прибираючи тих, що могли посвідчити проти нього. Та попри ці численні докази в нас не було проти нього нічого конкретного. Вправний адвокат міг легко його звільнити.
Надвечір нас очікував сюрприз: до Анни прибув майор МакКенна. Він попередив про загрозу, що висіла над нами з Дереком від початку тижня.
— Якщо до завтрашнього ранку ви не закінчите слідство, я буду змушений вимагати, щоб ви покинули поліцію. Так звелів губернатор. Усе це вже далеко сягнуло.
— Усе свідчить про те, що злочинець — Майкл Бірд, — сказав я.
— Потрібні не свідчення, а докази! — гаркнув майор. — Причому вагомі докази! Невже я повинен вам нагадувати, як ви лоханулися з Тедом Тенненбаумом!
— Ми знайшли ключі...
— Забудь про ті ключі, Джессе, — урвав мене МакКенна. — Вони не можуть бути законним доказом, і ти це знаєш. Жоден суд не візьме їх до уваги. Прокуророві потрібна надійна справа, ніхто не хоче ризикувати. Якщо ви не розкриєте цієї справи, то її закриють і здадуть в архів. Вона вже всім у печінках сидить. Якщо ви певні, що вбивця — Майкл Бірд, то змусьте його заговорити. Будь-що вирвіть у нього ці зізнання.
— А як? — запитав я.
— Натисніть на нього, — порадив майор. — Зіграйте на його слабкій струні.
І тоді Дерек сказав нам:
— Міранда вважала, що Майкл убив Джеремі Фолта, тому що він ладен був що завгодно вкоїти, аби лиш захистити її.
— Що ти маєш на увазі? — запитав я.
— Треба натиснути не на Майкла, а на Міранду. І, здається, я знаю, як це зробити.
Джесс Розенберґ
Понеділок, 4 серпня 2014 року
Через дев’ять днів після прем’єри
О сьомій годині ранку ми прийшли в дім родини Бірдів. Майкл повернувся додому напередодні увечері.
Двері відчинила Міранда, і Дерек відразу надів наручники.
— Мірандо Бірд, — сказав я їй, — вас заарештовано за те, що збрехали співробітникові поліції й завадили розслідуванню кримінальної справи.
Майкл прибіг із кухні разом із дітьми.
— Ви з глузду з’їхали! — вигукнув він, намагаючись стати поміж нами і дружиною.
Дітлахи заплакали. Я не любив так діяти, але вибору не було. Намагався заспокоїти дітей і відтіснити Майкла, а Дерек провадив Міранду до дверей.
— Ситуація серйозна, — пояснив я Майклові довірливим тоном. — Мірандина брехня призвела до поважних наслідків. Прокурор лютує. Її покарають ув’язненням.
— Та це жахіття якесь! — сказав Майкл. — Я сам побалакаю з прокурором, це ж непорозуміння.
— Мені дуже шкода, Майкле. На жаль, тут нічого не вдієш. Кріпіться. У вас дітки.
Я вийшов надвір, щоб сісти разом із Дереком в авто. За нами вибіг Майкл.
— Відпустіть її! — крикнув він. — Відпустіть мою дружину, я в усьому зізнаюся.
— У чому ви зізнаєтеся? — запитав я.
— Я скажу вам, якщо пообіцяєте дати спокій моїй дружині.
— Домовилися, — сказав я.
Дерек зняв наручники з Мірандиних рук.
— Мені потрібна письмова угода з прокурором, — уточнив Бірд. — Запорука, що Міранді ніщо не загрожує.
— Гаразд, я це влаштую, — запевнив я його.
За годину Майкл Бірд прочитав у кімнаті для допитів крайової поліції штату лист із підписом прокурора, який звільняв його дружину від будь-якого переслідування за навмисне перешкоджання розслідуванню шляхом введення його в оману. Він підписав його і майже полегшено заявив:
— Я убив Меґан Падалін. І родину Ґордонів. І Стефані. І Костіко. І Коді. Усіх їх убив.
Запало тривале мовчання. Минуло двадцять років, та ми все ж таки домоглися зізнання. Я спробував заохотити Майкла, щоб він розповів більше.
— Чому ви зробили це? — запитав я.
Він звів плечима.
— Я зізнався, хіба вам не все одно?
— Ми повинні зрозуміти все. Ви не належите до психотипу вбивці, Майкле. Ви хороший батько родини. Як сталося, що такий чоловік, як ви, убив семеро людей?
Він подумав.
— Навіть не знаю, з чого почати, — пробурмотів він.
— Розпочніть від самого початку, — порадив я.
Він поринув у спогади і сказав:
— Усе почалося ввечері наприкінці 1993-го.
Початок грудня 1993 року
Того вечора Майкл Бірд уперше подався в Ріджс-клубу. Не любив він таких закладів, та один із його друзів знай наполягав, щоб він пішов туди з ним. «Там є співачка з унікальним голосом», — запевнив він його. Та коли вони туди прийшли, не співачка привабила Майкла, а дівчина, що зустрічала гостей біля входу. То була Міранда. Він був приголомшений.
Вона зачарувала його. Майкл почав учащати у Ріджс-клуб, щоб побачити дівчину. Він закохався.
Міранда спершу не відповідала на його залицяння. Вона наче показувала, що з нею не можна мати ніяких стосунків. Бірд подумав, що вона його зваблює. Він і не здогадувався, що йому загрожує.
Урешті це помітив Костіко, який змусив Міранду заманити його у пастку в готелі. Дівчина почала відмовлятися. Та її кілька разів занурили головою у воду і вона врешті погодилася. Одного січневого вечора вона призначила Майклові побачення в мотелі. Вони зустрілися там наступного дня пополудні. Роздягнулись обоє, і Міранда вже в ліжку сказала йому: «Я неповнолітня, навчаюся в ліцеї, тебе це збуджує?». Майкл обурився. «Ти ж сказала, що тобі дев’ятнадцять років. Ти що, з глузду з’їхала, так збрехати мені? Я не можу перебувати в цій кімнаті з тобою». Він підвівся й хотів було вбратися, аж помітив здорованя, що стояв за шторою. То був Костіко. Почалася бійка, Майкл голий вибіг із кімнати, але встиг прихопити ключі від автомобіля. Костіко побіг за ним на паркувальний майданчик, та Майкл устиг відімкнути автомобіль і дістати газовий балончик. Він засліпив Костіко і втік. Але Костіко легко знайшов його і дав добрячої прочуханки, а потім силоміць завіз посеред ночі у Ріджс-клуб, що був натоді вже замкнений. Майкл опинився у кабінети Там був Джеремі. Міранда теж там була. Джеремі пояснив Майклові, що він повинен відтепер працювати на нього. Що тепер він його прислужник. Він сказав: «Поки ти робитимеш те, що тобі скажуть, твоя подруга не потерпатиме». Після тих слів Костіко згріб Міранду за коси і занурив її голову на кілька секунд у воду, а потім повторював це, аж поки Майкл погодився працювати на Джеремі.
— І ви стали одним із прислужників Джеремі Фолта? — запитав я.
— Так, Джессе, — відказав Майкл. — Навіть його улюбленим прислужником. Я ні в чому не міг йому відмовити. Коли я ухилявся, він карав за те Міранду.
— І ви не намагалися заявити в поліцію?
— Це було занадто ризиковано. Джеремі мав фото моєї родини. Якось я прийшов до батьків, а Джеремі сидів у них у вітальні й пив чай. Та й за Міранду я боявся. Я просто шаленів від неї. І вона від мене теж. Уночі я прийшов до неї у кімнату в мотелі. Умовляв утекти зі мною, та вона боялася. Казала, Джеремі знайде нас. «Якщо Джеремі дізнається, що ми розмовляли про це, він уб’є нас обох. І ми зникнемо, ніхто не зайде наших тіл». Я пообіцяв витягти її з тієї халепи. Та ситуація ускладнилася. Джеремі узявся до кафе «Афіна».