На той час я прагла забуття, і шукала в цих непроникних, безбарвних обличчях, навіть у дорогому до болю, ознак милосердного звільнення. Смерті, яка не означала бути померлим.
2. ПРИЧАЩАННЯ
Вранці я прокинулася і відчула, що моя чутливість підвищилася настільки, що навіть грубий шмат брунатної соснової кори чи звичайний різкий політ дятла сприймався як невеличке відкриття. Задавнена втома від чотириденного переходу до базового табору нарешті залишила мене. Чи було це якимсь побічним впливом спор, чи просто наслідком доброго нічного сну? Я почувалася настільки оновленою, що це мене не турбувало.
Але моя розслабленість скоро минула через катастрофічні новини. Антрополог зникла, в наметі не лишилося її особистих речей. Гірше, на мій погляд, було те, що психолог виглядала враженою, ба більше — ніби вона не спала взагалі. Вона дивно мружилася, її волосся було розтріпане більше, ніж зазвичай. Я помітила грудки багна, присохлого до її черевиків. Вона оберігала правий бік, наче поранений.
— Де антрополог? — спитала топограф, поки я зволікала, намагаючись виробити власне розуміння подій. «Що ти зробила з антропологом?» — було моє невисловлене питання, яке, наскільки я знала, було несправедливим. Психолог не відрізнялася від себе учорашньої: те, що я викрила секрет її магічного шоу, не обов’язково означало, що тепер вона несе загрозу.
Несподівана відповідь психолога зупинила наростання паніки поміж нас:
— Я поговорила з нею пізніше, вчора уночі. Те, що вона побачила в цій… конструкції… знервувало її настільки, що вона не захотіла більше брати участі в експедиції. Вона вирушила назад до межі чекати евакуації. Вона взяла з собою частину звіту, тож наше начальство знатиме про наші здобутки.
Звичка психолога завжди демонструвати слизьку посмішечку в найменш слушну мить викликала в мене бажання дати їй ляпаса.
— Але вона лишила своє майно і навіть пістолет, — сказала топограф.
— Вона взяла тільки найнеобхідніше, щоб більше лишити нам, — включно із зайвим пістолетом.
— Гадаєш, нам знадобиться зайвий пістолет? — спитала я психолога.
Мені було справді цікаво. В певному сенсі я вважала психолога такою ж загадковою, як і вежа. Її наміри, її міркування. Чому б не вдатися до гіпнозу тепер? Можливо, навіть із нашими умовними рефлексами деякі речі неможливо навіяти, або вони слабшають від повторення, або їй просто не вистачило витривалості після подій минулої ночі.
— Ми не знаємо напевне, що нам знадобиться, — сказала психолог, — але нам точно не знадобиться антрополог, раз вона більше не може виконувати свою роботу.
Ми з топографом втупилися в психолога. Топограф схрестила руки на грудях. Нас готували до того, що доведеться ретельно спостерігати за нашими колегами в пошуку ознак раптового стресу або порушення свідомості. Можливо, вона думає, про що я думаю: в нас тепер з’явився вибір. Ми можемо прийняти пояснення психолога щодо зникнення антрополога або відкинути їх. Якщо ми їх відкинемо, цим ми скажемо психологу, що вона бреше, і тим самим відмовимося від її керівництва у вирішальний момент. Якщо ж ми спробуємо повернутися по власних слідах дорогою додому в надії перехопити антрополога і перевірити історію психолога… чи захочемо ми після цього повертатися до базового табору?
— Ми маємо продовжувати згідно з нашим планом, — сказала психолог, — ми мусимо дослідити… вежу.
Слово вежа в цьому контексті виглядало відвертим проханням моєї прихильності.
Топограф вагалася, наче протидіяла нічним навіюванням психолога. Це насторожило мене в іншому плані. Я не збиралася полишати Нуль-зону, доки не зможу дослідити вежу. Це переконання проникло в кожну мою частинку. І в цьому контексті я не могла навіть думки припуститися, що ми так скоро втратимо ще одного члена команди, і я залишуся наодинці з психологом. Не тоді, коли я була така непевна щодо неї, не тоді, коли я все ще не знала, який вплив на мене спричинив контакт зі спорами.
— Вона права, — сказала я, — ми маємо продовжувати місію. Ми можемо працювати й без антрополога.
Але мій погляд, спрямований на топографа, чітко показав обом, що згодом ми ще повернемося до питання щодо антрополога.
Топограф згідно кивнула і відвела погляд.
Психолог виразно зітхнула, виказуючи полегшення й водночас втому.
— Тож ми це владнали, — сказала вона і прослизнула повз топографа готувати сніданок. Раніше сніданок завжди готувала антрополог.
Біля вежі ситуація знову змінилася. Ми з топографом спакували достатньо їжі й води, щоб провести цілий день під землею. Ми обидві несли зброю. Ми обидві одягли респіратори, щоб захиститися від спор, хоча для мене це вже не мало значення. Ми обидві були в касках із прикріпленими на них ліхтариками.