Мій інструктаж щодо екології цього місця хибував на таку саму обмежуючу зосередженість. Я провела багато часу, досліджуючи природні перехідні екосистеми, їх флору, фауну і взаємопроникання, яке я очікувала знайти. Але я також освіжила знання про гриби й лишайники, які тепер, у світлі слів на стіні, сприймалися моєю свідомістю як справжня мета усього цього дослідження. Якщо карта призначалася для того, щоб виключно відволікати, то екологічне дослідження повинно було у кінцевому результаті дійсно підготувати мене. Хіба що я була параноїком. Але якщо не була, це означало, що вони знали про вежу, можливо, завжди знали про вежу.
Від цього моя підозрілість зростала. Вони змусили нас пройти крізь виснажливі тренування з виживання та володіння зброєю, настільки виснажливі, що більшість вечорів ми одразу розходилися до своїх комірок й вкладалися спати. Навіть ті кілька випадків, коли ми тренувалися разом, ми все ж були розділені. Вони відняли наші імена на другий місяць, просто здерли їх із нас. Ми вживали тільки назви речей із Нуль-зони, і тільки в їх найширшому значенні. Це також форма відволікання від того, щоб ставити певні запитання, що можливе тільки для того, хто знає конкретні деталі. Але правильні конкретні деталі, а не те, наприклад, що в Нуль-зоні водиться шість видів отруйних змій. Згодна, це розширює світогляд, але я не мала наміру стояти осторонь навіть за найгіршого сценарію.
На той час коли ми були готові перейти межу, ми знали все… і ми не знали нічого.
Коли ми вийшли на поверхню, моргаючи на світло, здерли маски і вдихнули свіжого повітря, психолога там не було. Ми очікували майже будь-якого сценарію, але тільки не відсутності психолога. На якийсь час ми розгубилися, зависли в цьому звичайному дні, коли небо таке яскраво-блакитне, а дерева відкидають довгі тіні. Я вийняла беруші й зрозуміла, що зовсім не чую серцебиття вежі. В голові не вкладалося, як може співіснувати з цим повсякденним те, що ми побачили внизу. Це було так, ніби ми зашвидко піднялися на поверхню після занурення в морські глибини, і пам’ять про побачені створіння нас змінила. Ми просто оглядали усе довкола в пошуку психолога, впевнені, що вона ховається, і все ще сподіваючись, що знайдемо її, адже були певні, що вона має пояснення. Через якийсь час це перетворилося на нездорову зацикленість — обшукувати одну й ту саму ділянку навколо вежі. Але впродовж години ми просто не могли зупинитися.
Зрештою, я не могла більше відкидати правду.
— Вона пішла, — сказала я.
— Можливо, повернулася в базовий табір, — припустила топограф.
— Ти згодна, що її відсутність означає провину? — запитала я.
Топограф сплюнула на траву й уважно подивилася на мене.
— Ні, не згодна. Можливо, з нею щось трапилося. Можливо, їй потрібно було повернутися в базовий табір.
— Ти бачила сліди черевиків. Ти бачила тіло.
Вона ворухнула автоматом.
— Просто ходімо в базовий табір.
Я її зовсім не розуміла. Я не знала, як вона ставиться до мене — вороже чи просто насторожено. Те, що ми піднялися на поверхню, без сумніву, її підбадьорило, але мені вона подобалася розгубленою.
В базовому таборі вона втратила частину своєї рішучості. Психолога там не було. Але не тільки її: психолог забрала половину наших припасів і більше половини зброї. Або прикопала десь неподалік. Але тепер ми знали, що вона жива.
Тепер ви маєте зрозуміти, як я почувалася, як мала почуватися топограф: ми були вченими, ми тренувалися спостерігати явища природи і результати людської діяльності. Ми не тренувалися протистояти тому, що виглядало як потойбічне. В незвичайних ситуаціях сама присутність когось, хто виглядає, як ворог, насправді заспокоює. Ми підступили до меж чогось небувалого, і менше ніж за тиждень втратили не тільки лінгвіста (на межі), але й антрополога і психолога.
— Гаразд, здаюся, — сказала топограф, відкидаючи автомат і падаючи на стілець навпроти намету антрополога, поки я обшукувала його зсередини. — Я готова повірити тобі на сьогодні. Я повірю тобі, бо в мене просто немає вибору. Бо в мене немає кращих теорій. Що мені тепер робити?
У наметі антрополога жодних підказок не знайшлося. Жах від того, що з нею трапилося, все ще терзав мене. Бути присилуваною на щось самовбивче. Якщо я права, то психолог — убивця більшою мірою, аніж те, що врешті порішило антрополога.