Утім, маяк стояв, а перед ним, як мені було відомо, лежали залишки селища, також позначені на карті. Переді мною простягалася стежка, завалена подекуди спотвореними, дивними на вигляд шматками твердого й вибіленого плавнику, віднесеного ураганом далеко від берега. У високій траві кишіли крихітні червоні коники, якими ласували всього лиш кілька жаб; витолочені проходи у траві позначали місця, якими велетенські рептилії після сонячних ванн сповзали назад у воду. Угорі хижаки обстежували землю в пошуках здобичі, їх політ був таким вивіреним, наче вони викреслювали в небі геометричні орнаменти.
У цьому коконі позачасся маяк здавався так само віддаленим, незалежно від того, скільки я йшла до нього, і в мене було досить часу подумати ще раз про вежу й нашу експедицію. Я відчула, що зняла із себе всю відповідальність в той момент, коли визначила, що елементи, знайдені у вежі, є частинами більшої біологічної єдності, байдуже, надземної чи підземної. Але усвідомлення істинної ваги цього осяяння на макрорівні могло зруйнувати мій дух, як лавина перемелює людські тіла.
Отже… що мені відомо? Які характерні деталі я знайшла? Певний… організм… на самоті пише живі слова на внутрішній поверхні стін вежі, і можливо, робить це дуже і дуже давно. Серед слів зародилися і розвинулися цілі екосистеми, залежні від них, оскільки вмирають, коли слова блякнуть. Але чи це було тільки побічним ефектом від правильно створених умов, поживного середовища? Це важливо передусім тому, що адаптації істот, які жили в словах, могли мені дещо розповісти про вежу. Наприклад, спори, які я вдихнула, які призвели до правдивого бачення.
Ця думка заскочила мене зненацька, серед розмитого колихання причесаних вітром болотних очеретів. Я припустила, що психолог гіпнотизувала мене, щоб я бачила у вежі будівлю, а не біологічний організм, а вплив спор зробив мене нечутливою до цього гіпнотичного навіювання. Але раптом процес більш складний? Раптом, що б це не значило, вежа теж здійснювала вплив — щось на кшталт захисної мімікрії, а спори дали мені імунітет до ілюзії?
З цього контексту виходило, що я маю мало питань і ще менше відповідей. Яку роль виконує Збирач? (Я вирішила, що потрібно дати ім’я тому, хто пише слова.) Яка мета фізичного «відтворення» слів? Чи справді слова мають значення, чи будь-які підійдуть? Звідки походять ці слова? Який взаємовплив між словами і Вежею-істотою?
Іншими словами: формою симбіотичної чи паразитичної комунікації між Збирачем і Вежею були слова? Збирач був посланцем Вежі чи початково існував незалежно від неї, потрапивши під її вплив пізніше? Без клятого зразка стіни Вежі я не могла навіть побудувати гіпотезу.
Це відкинуло мене назад до слів. «Де лежить гнітючий плід узятий з руки грішника…» Оси, птахи та інші тварини, що будують гнізда, часто використовують певний каркас, незамінну речовину чи матеріал для створення своїх будівель, прибавляючи будь-що зі знайденого безпосередньо поруч із гніздом. Це може пояснити позірно невпоряджену природу слів: вони були тільки будівельним матеріалом, і, можливо, саме через це наше начальство забороняло застосовувати високі технології в Нуль-зоні, адже їх могло використати в невідомий і руйнівний спосіб те, що заволоділо цим місцем.
Поки я споглядала, як лунь польовий пірнає в очерети і виринає назад із кролем у кігтях, нові ідеї просто вибухали в моїй голові. Перша — що слова — саме написання, їхня фізична сутність — були конче необхідні для добробуту чи то Збирача, чи то Вежі, чи їх обох. Я бачила зотлілі рештки такої великої кількості колишніх написів, що могла припустити, ніби діями Збирача керують якісь біологічні потреби. Цей процес міг бути складовою репродуктивного циклу Вежі чи Збирача. Можливо, Збирач залежить від Вежі і приносить їй якусь вторинну вигоду. Або навпаки. Можливо, слова неважливі, бо становлять тільки процес запліднення, який успішно завершиться, лиш коли ціла лівобічна стіна матиме безперервний ланцюжок слів по всій довжині. Всупереч моїм спробам противитися звучанню арії в голові, я пережила різке повернення до дійсності, обдумуючи ці можливості. Раптом я стала усього лиш людиною, що плентається через дику місцину зі знайомим природним ландшафтом. Було занадто багато змінних, недостатньо даних, до того ж мої основні припущення могли й не бути правильними. Наприклад, в усіх своїх варіантах я припускала, що ні Збирач, ні Вежа не були розумними, в сенсі не мали власної волі. Моя теорія розмноження в такому розширеному контексті все ж працює, але існують й інші можливості. Наприклад, у певних культурах і суспільствах велику роль відіграє ритуал. Як я тепер жадала почути думку антрополога, хоча й сама вже досягла певного розуміння у спорідненому науковому полі — вивченні соціальних комах.