Якщо натяки в журналах правильні, якщо Збирач завершить свій останній цикл у Вежі, Нуль-зона увійде в бурхливу пору крові й барикад, різновид руйнівної линьки, якщо можна це так назвати. Можливо, навіть через поширення активованих спор, вивергнутих із написаних Збирачем слів. Дві минулі ночі я бачила, як здіймається і розростається над Вежею енергетичний вихор, як він розсіюється над довколишнюю природою. Хоча поки що ніщо не вилізло з моря, зі зруйнованого селища з’явилися постаті й рушили до Вежі. У базовому таборі немає ознак життя. На пляжі унизу від психолога не лишилося навіть черевиків, наче вона розчинилася в піску. Щоночі стогін істоти засвідчує мені, що вона утримує владу над царством очеретів.
Споглядаючи згасання останнього попелу нав’язливих бажань, я мушу пізнати все… хоч щось… і на його місці лишиться знання, якого не дасть мені сяйво. Це лише початок, і думка безперервно завдавати собі болю, щоб лишатися людиною, виглядає якось жалюгідно. Коли тринадцята експедиція дістанеться базового табору, мене вже тут не буде. (Чи вони мене вже бачили, чи тільки побачать? Чи я розчинюся в цьому краєвиді, чи споглядатиму з очеретів, із води каналів, як інший дослідник недовірливо вглядається в мене? Чи розумітиму я неправильність і недоречність усього цього?)
Я маю намір просуватися далі в Нуль-зону, щоб зайти настільки далеко, наскільки можливо, поки маю час. Прямуватиму за чоловіком вздовж узбережжя, до острова й далі. Не думаю, що знайду його — не потребую знайти його — але хочу бачити те саме, що бачив він. Хочу відчувати його близькість, наче ми в одній кімнаті. Чесно, не можу позбутися відчуття, що він усе ще тут, десь тут, навіть якщо цілковито змінений — в оці дельфіна, в дотику моху, ніде і всюди. Можливо, я навіть знайду покинутий човен на далекому пляжі, якщо пощастить, і якийсь знак того, що сталося далі. Я можу задовольнитися тільки цим, навіть знаючи все, що я знаю.
Цей шлях я пройду сама, лишивши вас позаду. Не йдіть за мною. Я далеко попереду, і рухаюся дуже швидко. Чи завжди є хтось подібний до мене, хто ховає мертвих, тужить і продовжує жити, навіть коли всі до одного померли?
Я остання жертва одинадцятої й дванадцятої експедицій.
Додому я не повернусь.
Подяки
Я вдячний моєму редактору Шону Макдональду за його велике серце і чудове редагування. Дякую команді видавництва, яка працювала над виходом роману, — я ціную все, що ви зробили. Дякую моєму агенту Саллі Гардінг і всім добрим людям в Агенції Cooke. Безконечно люблю свою дружину Енн, єдину людину, з якою я можу обговорювати незакінчену роботу, щоб почути її думку про персонажів та події. Дякую всім першим читачам — ви знаєте, до кого я звертаюсь; особлива подяка за цінні коментарі Ґрегорі Босерту, Тессі Кум та Адаму Мілзу. І, нарешті, дякую Національному заповіднику св. Марка: всім, хто там працює, і всім, хто ним опікується.
