— Одинадцять років, — відповів Стентон. — З 1914-го до 1925-го. Велика війна тривала одинадцять років.
— Одинадцять років, ти ба, — мовила з гірким сарказмом Кейті. — А тепер скажи мені, капітане Стентон, скільки тривала Друга світова війна?
Стентон збентежився.
У столітті, з якого прибув Г’ю Стентон, столітті, яке прагнула виправити МакКласкі, Другої світової війни не було.
У столітті Стентона і МакКласкі була лиш одна світова війна — Велика.
— Вистачило й однієї, — сказав він. — Понад десятиліття безглуздої бійні, яка вщент зруйнувала всі великі держави Європи — Британію, Францію, Німеччину, Австрію, Росію.
— А як же Америка? — презирливо всміхнулася Кейті. — Вона у цій жахливій, великій, як ти кажеш, війні участі не брала?
— Ні, американці тримались осторонь. Тому це так довго й тривало. Вудро Вільсон долучився б, але його застрелили на сходах Капітолію ізоляціоністи. Тож усе зайшло в глухий кут і тяглося й тяглося, аж доки в Німеччині та Росії не відбулися комуністичні революції: в Німеччині — під проводом Рози Люксембург, в Росії — під проводом Сталіна. Що було далі, тобі відомо з мого листа. Сталін виявився сильнішим. Він зрадив Люксембург. Підлаштував, щоб її з Лібкнехтом убили прямо на вулиці. Тоді росіяни заходилися ширити свою «революцію» на захід, через Україну і Польщу, через Німеччину — у Францію і ще далі, в Іспанію. До 1930-го вільною залишилася тільки Британія, яка тримала оборону під керівництвом Вінстона Черчілля. Ізольована, сам на сам із росіянами, які стояли на французькому боці Ла-Маншу. Решту Європи й усю Азію поневолив Сталін — страшний параноїк; його режим влаштував геноцид і винищував мільйони й мільйони людей аж до 1951-го, коли американці виготовили свою бомбу і знищили Радянську імперію Сталіна буквально за один день. І все це лихоліття, яке тяглося десятки років, почалося зі страшної Великої війни. З війни, яку я відвернув.
— Авжеж, відвернув, — погодилася Кейті. — Через тебе в моєму столітті війни у 1914-му не було. Німеччину ніхто не довів до руїни. Тому Роза Люксембург влаштувала свою революцію не 1925-го, у виснаженій тривалою війною країні, а 1916-го. У відповідь на встановлення брутального поліцейського режиму, початок якому поклав, убивши кайзера, ти. І відбулася ця її революція не в країні, мало не доконаній нуждою, голодом і воєнним лихоліттям, як то було у твоєму столітті, — аж ніяк. Вона почалася у найбагатшій, найрозвиненішій країні світу, у країні, яка мала найпотужнішу армію і володіла найбільш передовими технологіями. У моєму столітті головними комуністами були не росіяни, а німці. Німецький СРСР, який заснувала у 1916-му Люксембург, був найбільшою потугою в цілому світі. Тож коли паразит Штрассер підлаштував убивство Люксембург і сам зробився німецьким радянським диктатором, то став одночасно і наймогутнішою людиною на землі. Червоним кайзером. Революція докотилася до Росії, і зупинити її було вже неможливо. А тоді Штрассер розпочав свою війну і разом зі своїм російським холуєм Сталіним захопив усю Європу, зокрема і Британію. Ніякий «Черчілль» — хто це в біса такий, поняття не маю, — ані на чолі держави, ані «сам на сам» із росіянами не стояв. Британію, та й цілу Британську імперію тоді фатально знекровила і розділила громадянська війна в Ірландії, і воювати вона була взагалі не в стані. Штрассерівська «революція» поширилася на Китай, Індію, Південну Америку. Невдовзі непідконтрольними німецькому радянському режимові залишилися тільки Сполучені Штати. Але світу вони не врятували. Бо атомну бомбу врешті-решт виготовили не в Америці, а в Німеччині. Берлін завдав ядерного удару. Я була серед солдатів, які зайняли руїни Нью-Йорка. Все, земну кулю було захоплено! І ти вважаєш, що жив у гівняному столітті? Одна-одненька війна, геноцидик і паршивенький, геть слабенький ядерний удар. А потім ніяких тобі клопотів, тільки якесь глобальне, чорт забирай, потепління — не знаю, що це, і знати не хочу. Спробував би ти пожити у столітті, де цілою планетою править психопат-комуніст — і так уже четверте покоління поспіль! Де цілу планету вкриває широченна мережа концтаборів! Де любов — це зрада, і за кару матерів змушують власноручно топити своїх немовлят! Де кожнісінька людина у світі — це мурашка, дистанційно керований апарат, робот. Де кого завгодно можуть просто так забити до смерті. Де люди вмирають від непосильної праці у шахтах і від голоду на полях. Або цілими тисячами танцюють, мов заводні ляльки, на Червоних площах Берліна, Лондона, Москви і Вашингтона. Або розмахують червоними стрічками, а партійні викопні динозаври стоять на трибуні й тільки зловтішаються. Це світ, де немає свободи. Немає індивідуальності. Немає жодної радості. І цей світ заповів нам ти, коли застрелив кайзера і спровокував цим революцію. Дурень ти, Г’ю Стентоне. Тупий, тупезний дурень. Твоє століття — то ж був справжній рай! Чому ти просто не залишив усе, як було?