З розташованої поруч мечеті почувся заклик до молитви. Крізь вітрину з кальяном видно було, що на маленькій площі починають збиратися правовірні. Сягнувши до кишені, Стентон витягнув портмоне. Без купи пластикових карток та посвідчення особи воно добряче схудло; тепер там було лише трохи турецької валюти початку двадцятого століття.
І дві роздруківки.
Листи, які краще за будь-що інше нагадували йому про обов’язок і додавали рішучості.
Два останні листи, що їх надіслала електронною поштою Кессі.
Перший — з проханням про розлучення.
А потім — останній. Той, що дарував крихту надії. Той, якого вона написала у відповідь на його благання й обіцянки. Той, після якого він кинувся додому, щоб відповісти особисто, очі в очі.
Якби тільки ти міг трішечки змінитися.
Ні, навіть не змінитися. Просто знову стати собою. Чоловіком, за якого я вийшла заміж. Батьком наших дітей.
Той чоловік був точнісінько таким самим завзятим, як ти тепер. Але не був таким сердитим.
Таким самим наполегливим. Але не таким упертим.
Таким самим холоднокровним. Але не таким холодним.
Стентон проковтнув свою каву і жестом показав, що випив би ще.
Він так хотів довести їй, що зможе знову стати таким, як колись. Та четверо обкурених дебоширів позбавили його шансу на це. Кессі загинула, вважаючи, що він так і не виправився. Тесса з Біллом загинули, вважаючи, що мама йде від тата.
Бо тато — тупий самозакоханий ідіот, не вартий їхньої любові.
Я ніколи не мала нічого проти, щоб вийти заміж за солдата. Бо знала: ти віриш у те, заради чого ризикуєш своїм життям. І заради чого забираєш життя в інших.
Я ніколи не мала нічого проти, щоб вийти заміж за ідіота, який вважає, що надихати дітей, бавлячись зі смертю, — це класна ідея.
Навіть тоді, коли у нас з’явилися власні діти, а ти й далі робив своє. Хоч ти вже ризикував залишити не тільки мене без чоловіка, а й дітей — без батька, я не мала нічого проти.
Бо підписалася на такого чоловіка.
Так само й ти знав, що одружився з дівчиною, яка воліє полежати в ліжку і подивитися телевізор, аніж лазити в негоду горами.
З дівчиною, яка не хоче пірнати з аквалангом. І літати на дельтаплані (або дивитися, як літаєш ти) теж не хоче.
Ми обидвоє знали, кого беремо, і нічого не мали проти.
То що ж це за новий чоловік, Г’ю?
Я його не знаю. А ти?
Справді, Г’ю? Серйозно?
Охоронець? Солдат-найманець? Роздутий від пихи цербер?
Ти залишив мене, Тессу і Білла дома, а сам поїхав працювати викидайлом у якогось мільярдера? Г’ю, ти справді готовий підставляти голову під кулі за когось такого?
Невже ми так мало для тебе означаємо?
Вона мала рацію. Це було божевілля. Навіщо він так вчинив?
Гіркота? Нудьга? Гординя?
Усе разом. Проте насамперед, звісно, гординя. Дурнувата чоловіча гординя. Після того, як його витурили з армії, а виставляти в мережу відео для підлітків остогидло, він просто не знав куди подітися. Тинявся по дому, сварився з Кессі, кричав на дітей. І почувався так, наче його… вихолостили.
Ішлося і про гроші. Раніше він ніколи ними особливо не переймався, Кессі також. Якось їм завжди вистачало, завжди вдавалося виходити сухими з води. Та згодом завдяки «Граніту супроти граніту» вони ненадовго розбагатіли; принаймні, так їм здавалося. Розбагатіли достатньо, щоб сплатити перший внесок за непоганий дім у справді гарному районі. Незабаром мала народитися друга дитина, їм треба було більше простору, і тоді він пішов і зробив це. Ані словом їй не обмовившись. Спочатку Кессі, звісно, розсердилася, та він знав, що потім вона цей дім полюбить. То мав бути їхній перший справжній дім. До того були або орендовані, або службові квартири.
Відмовитися від цього дому він не міг, ніяк не міг.
Не міг сказати Кессі й дітям, що треба пакуватися, бо виплачувати далі іпотеку йому вже не по кишені. Був надто… гордий.
То ми не можемо більше платити іпотеку! Гаразд, переїдемо. Знайдемо щось дешевше, орендуємо або житимемо в наметі! Ти ж на цьому зуби з’їв. Якщо тобі нудно, то почитай книжку. Потрібна робота — йди у супермаркет і розкладай товари на полицях! Мий машини, ти ж так їх любиш. Продавай гамбургери. Думаєш, це мало б для нас якесь значення? Що тато більше не герой? А тепер ти себе маєш за героя? Мабуть, уявляєш себе рятівником нажаханих принцес від торгівців живим товаром або викрадених школярів — від божевільних бойовиків. Ти завжди був бойскаутом-переростком, і ми за це тебе любили. Та сьогодні ти лиш охоронець у найбільш себелюбних істот на землі, і це — правда.