— Гаразд, професорко, — мовив Стентон з усмішкою. — Я з вами принаймні на якийсь час…
— Ю-ху-у! — вигукнула МакКласкі і на радощах так труснула головою, що щедро всипані лупою плечі її шинелі побіліли від нового снігопаду ще сильніше. — Нічого, якщо я потягну ще одну?
І, не чекаючи на відповідь, схопила грінку, надкусила, а тоді потягнулася, щоб умочити її у Стентонову окату яєчню. Той, одначе, вчасно прикрив тарілку рукою.
— Грінку можете взяти, професорко, — сказав він. — Але мочити її в чужу яєчню — це вже занадто. Огидно, як по правді.
— Бачу, ти ніколи не бував на опівнічних гулянках у шкільному гуртожитку. Там усієї цієї бридливості позбуваєшся вмить. Я сотні разів дожовувала жуйку після інших дівчат.
— Привілею вчитися у приватній школі я не мав, вибачайте.
— Знаєш, оцей свій гонор у 1914-му краще заховай кудись подалі. Аристократи тоді заправляли направду геть усім.
— У кого гроші, професорко, той і заправляє. Так завжди було, є і буде.
— Ну, гаразд, до діла. Тут на планшеті — німецька. На лептопі — читання на ніч. Зріз ситуації в Європі станом на перше червня 1914-го, особливу увагу приділено Центральній Європі і Балканам. Усе, що нам відомо, до останньої дрібнички. Від цін на ковбаси у Будапешті — до особового складу британського посольства у Белграді, від розкладу потягів на вокзалі Ватерлоо — до тертя між кайзером та його матір’ю-англійкою, якій він ставив на карб свою скалічену руку. Ретроспективний погляд — наш головний козир, тому хочеш чи ні, а мусиш усе це в себе втиснути. Ближче до старту тобі доведеться багато часу проводити на історичному факультеті. Семестр на той час іще не закінчиться, тож гляди не закохайся в якусь чарівну студентку в мініспідничці, страшенно захоплену італійським Відродженням. Бо я певна на всі сто, що перед таким-от збіса спокусливим зрілим однокурсником, як ти, не встоїть жодна.
Стентон метнув у неї гострий погляд.
— Я в житті більше не закохаюсь, це вже напевне.
МакКласкі знизала плечима.
— Не думаю, що твоїй Кессі цього хотілося б.
— Я вже вам казав: Кессі померла і права голосу не має.
— Ну, то хоч переспав би з котроюсь раз чи два. Кажу ж, вони на тебе летітимуть як мухи на мед, не встигатимеш обмахуватися.
— Професорко, — сказав Стентон, — займімося ліпше Хроносом, га?
— Твоя правда, — мовила вона, вже крокуючи до дверей. — Перше заняття з німецької — об одинадцятій тридцять. На щастя, твій викладач не проти пропустити різдвяний обід. Якщо чогось потребуватимеш — курива там чи ще чого, — то гукай.
— Я й далі не курю.
— У 1914-му куритимеш, можу закластися.
— Гаразд, якщо я таки опинюся коли-небудь у 1914-му, то, може, одну й викурю — суто для вас.
11
Від Різдва до Нового року й майже цілий січень Стентон щоранку вчив німецьку — і так сім днів на тиждень. Пополудні він присвячував фізичній підготовці, а потім вечеряв із МакКласкі чи то у помешканні декана, чи десь у пабі. Вряди-годи товариство їм складали знавці різних аспектів життя початку двадцятого століття, проте зазвичай вони залишалися вдвох. За столом МакКласкі переважно зводила розмову до того, у якому жалюгідному стані опинилися в наш час мораль, культура й довкілля.
У лютому уроки мови скоротили до двох годин на день, і Стентон почав уділяти більше уваги вивченню ситуації навесні та влітку 1914-го. Щодня до помешкання декана приходили різні спеціалісти з числа членів ордену Хроноса, які допомагали йому впаковувати в голову найрозмаїтіші відомості про дипломатичний, політичний, військовий і культурний ландшафт Європи в останні місяці перед вибухом Великої війни. Ще він вивчав усілякі практичні речі: наприклад, розклади потягів та пароплавів, розташування готелів та курси валют, а також будову тогочасних автомобілів і навіть основи управління першими аеропланами, про що певне уявлення вже мав. І, звісно ж, освоював різне спорядження, яке готували для нього ті ж таки хроносити: тут були і комп’ютерні програми, і зброя та амуніція, і медичний набір, а ще — різні посвідчення особи, офіційні листи, банкноти.
Час минав швидко. Зима змінилася напрочуд старосвітською весною, і в рідкісні тепер погожі дні студентське містечко мало просто чарівний вигляд. Юні студентки порозквітали серед древніх каменів справдешніми весняними квітами і знай пурхали навколо у розвіяних вітерцем літніх сукенках.