— Даруйте, сер, — втрутився бармен ще до того, як Стентон устиг на неї цитьнути, — боюсь, дам за стійкою ми не обслуговуємо. Нехай мадам буде ласкава сісти за столик.
— «Криваву Мері», s’il vous plaît, garçon, — сказала МакКласкі, а тоді повернулася до бармена спиною і подріботіла до столика.
— Чистий томатний сік, можете додати трохи води, — уточнив Стентон і поквапився за нею. — Професорко, у вас же контузія.
— Чи ж я не знаю, — відповіла та. — У мене в голові, таке враження, риють траншеї і міняють труби. — Вона сягнула рукою у свою сумку — ту саму містку торбу, яку прихопила з собою з майбутнього і яка тепер, помітив Стентон, цілком відповідала духу епохи й, очевидно, саме з цих міркувань тут і опинилася, — витягла звідти невеличку блістерну упаковку ібупрофену і видавила чотири таблетки.
— Професорко, я вас прошу… — прошипів Стентон.
— Та дай спокій, Г’ю, ніхто нічого не помітить.
— Що тут помітять, професорко, а що — ні, нам не відомо. А тепер стуліть рот і слухайте мене. — Стентон на мить примовк, бо офіціант саме приніс МакКласкі томатний сік. Якщо вона й зауважила, що горілки там немає, то визнала за краще не скаржитися і лише мовила:
— Будьмо!
— Та зачекайте ви! Якого дідька ви взагалі тут робите?
— Я ж тобі сказала, що не збираюся валятися в ліжку, коли…
— Я не про бар, а про 1914-й!
— А, ти про це… Ну, так, трохи негарно вийшло, вибач.
— Негарно?! — Стентон щосили намагався не підвищувати голос і говорити тихо. — Таж ви своїм учинком зрадили всі до одного принципи, про які товкли мені відтоді, як втягнули мене в це діло. П’ять місяців ви розпатякували про відроджений світ, про другий шанс для людства, про порятунок усіх тих мільйонів загиблих на полях Фландрії та ув’язнених у російських ҐУЛАҐах, а тепер, виходить, усе це було тільки тому, що вам закортіло подивитися «Пігмаліона».
— Та ні, Г’ю! Справді, присягаюсь. Завжди йшлося насамперед про місію… просто коли дійшло до діла, я не змогла стриматися…
— Брехня! Ви планували це від самого початку: дістали собі документи, роздобули цю дурнувату сукню…
— Ні! Я почала готуватися тільки в останній тиждень чи два. Час наближався… то я й подумала собі: якщо у вартівні можуть поміститися двоє, то чому б і ні?
— Чому б і ні? Чому б і ні?! Христе-Боже, таж через вас усе могло піти шкереберть, ще й не почавшись. Ви ж легко могли виштовхнути мене за межі вартівні, поки билися з тою обкуреною туркенею.
— О, та дівка! — посміхнулася МакКласкі. — Я й забула про неї. Ну, так чи так, я тебе нікуди не виштовхнула, ми обидвоє тут, тож нічого лихого не сталося, га?
— Поки що не сталося, — сказав Стентон. — Але те, що мені вдалося витягнути закривавлену, напівпритомну стару у, фактично, мініспідниці з того погреба, провезти її через цілий Константинополь, поселити в готель і при цьому не загриміти в каталажку за розпусні дії — це чудо, чорт забирай, справжнє чудо. Я серйозно думав просто вас прикінчити і лишити там. Чесно кажучи, я мав би вас там лишити. На мені лежить відповідальність за долю цілої британської армії. А ви — відпрацьований матеріал та й годі.
Лице у МакКласкі витягнулося.
— Відпрацьований матеріал? Ну, це вже трохи занадто, Г’ю… Я знаю, що повелася неправильно, але… це ж 1914-й. Я не встояла, не могла встояти.
Уперше за всі роки їхнього знайомства вигляд у МакКласкі був направду скрушний.
— Ну, гаразд, — зітхнув Стентон. — Як по правді, напартачили ми обоє. Наразі найважливіше наше завдання — не залишати в історії слідів, аж доки не настане час її змінити, але ні ви, ні я не дуже даємо собі з цим раду.
Настрій у МакКласкі вмить покращився.
— Чесно? — запитала вона. — Чого це напартачили ми обоє, ти про що? Що ти накоїв, мій хлопчику? Озвірів, побачивши на базарі напівголих танцівниць, га?
— Та ні, лише випадково запобіг жахливій автокатастрофі. Врятував маму з дітьми.
— Он як… — відповіла, відводячи погляд, МакКласкі, бо чудово усвідомлювала, як перегукується з колишнім життям Стентона ця пригода. — Ну, ти ж не міг інакше, правда? Звісно ж, не міг.
— Не міг. Та якщо ті люди тепер надумають з’їздити у Сараєво і там зіткнуться з кимось, а той — ще з кимось, і так далі, аж до когось, хто зможе вплинути на пересування ерцгерцога у день приїзду, то…