У цей момент дурепа з вищою освітою якраз зайшла до залу, штовхаючи поперед себе столик-тацю на коліщатках. Запахло кавою, хорошим коньяком, дорогою копчениною. Кирило Іванович ще у вітальні звелів чогось принести — перекусити з дороги саме тут, у домашньому кінотеатрі на першому поверсі. Він одразу пожвавішав, відклав убік пульт дистанційного управління, випростався у кріслі й задоволено потер руки:
— Надю, яких це привидів ти тут бачила?
Прислуга з вищою педагогічною освітою Надя Щукіна зніяковіло поправила фартушок:
— Я… Ольго Володимирівно, не треба було розповідати…
— Ти не крути, а відповідай. — Ярижський швидко вихилив рюмочку коньяку й тепер смачно жував балик. — Ти… м-м-м… Прямо кажи… м-м-м… Що бачила…
— Я не бачила, я тільки чула.
— Ну?
— Вночі в туалеті на другому поверсі, там, де ваш кабінет, хтось спустив воду. А я була в домі одна. Я пішла нагору: вода якось дивно шуміла, ніби булькала. — Розповідаючи, Надя поступово переходила до виразних учительських інтонацій, а Кирило Іванович тільки час від часу задоволено мугикав. Його дружина сіла поруч, на диван, і тепер, слухаючи Щукіну, вони обоє нагадували учнів: розбещеного ледацюгу, чомусь одягненого в пристойний костюм, й уважну відмінницю, тільки через непорозуміння вбрану в несерйозний шовковий халатик.
— Мені вчулись якісь слова, але я не розібрала, які саме. В домі нікого не було. Нікого. Я зателефонувала охоронцеві, він сказав, що також нікого не бачив. Потім два дні все було тихо, а якраз перед приїздом Ольги Володимирівни — знову: шум води, потім булькотіння. Я не полінувалася обійти весь будинок, перевірила все, навіть підвал — нікогісінько! Коли закінчила обхід — нагорі знову хтось спустив воду. І булькотіння — те саме. Наче щось каже. Незрозуміло, нерозбірливо.
— Я також чула! — сплеснула руками пані Ярижська. — І вчора, і позавчора!
— М-м-м… І що ж воно булькотіло?
— Як це — що?
— Ну, слова які? М-м-м… Хоча б приблизно?
Ольга Володимирівна шумно видихнула:
— Не знаю… Мені здалося — французькою.
Ярижський реготнув з повним ротом, але жінки не звернули на його сарказм жодної уваги.
— А мені — так ніби по-англійськи, — додала Надя.
— Цікаво. М-м-м… Дуже цікаво… Значить, італійський унітаз розмовляє… М-м-м… Англійською… І французькою… Виключно цікаво… А от іще цікаво… Голос який?
— Тобто як це — голос який?
— Ну… Чоловічий чи жіночий?
— Нелюдський! Нелюдський голос! Розумієш? — вже вкотре сплеснула руками дружина.
Тепер він зареготав на повний голос:
— А ви хотіли, щоб він по-людському розмовляв? Хе-хе-хе! Ох, баби! Може, італійці там рóбота вмонтували, га? Для розваги клієнтів. Може таке бути? Га?
Ярижська різко схопилась на ноги. Висока, чорнява, уся в несерйозних зелено-червоних рюшечках імпортного халатика, така спокуслива, просто sexy:
— Ти з мене знущаєшся?
— Чого б це, моя люба? Аналізую ваші розповіді. Схоже, потрібно наш бар зачиняти. На замок. Від вас обох.
— Тимофіївна також дещо підмітила. Не лише ми.
— І що ж? М-м-м…
— Хтось ходив уночі в брудних черевиках.
— Ну?
— Вона помітила сліди, коли прибирала.
— Зрозуміло. — Наситившись, Кирило Іванович витер губи серветкою. — Вона перепрацювала й хоче прибавки. Алінка також бачила брудні черевики?
— Ні, останнім часом вона прибирала тільки в лівому крилі. І Тимофіївна черевиків не бачила, бачила тільки сліди. На сходах.
— А ти, Надю, сліди бачила?
— Ні, Тимофіїна сказала, що одразу все й повитирала.
— Скажи їй, щоб наступного разу покликала подивитись.
— Вже сказала, але сліди вона бачила тільки один раз.
— Речі хоч усі на місцях? Хтось, розумієш, ходить тут, як у себе вдома…
— Про це не хвилюйся, ніде нічого не пропало, — завірила Ольга Володимирівна, — все на місцях.
— А охорона, значить, на той час спала?
— З вулиці додому ніхто не міг потрапити, — заступилася за молодих сторожів Надя Щукіна. — Останніми днями часто сніг падав, у дворі ніяких слідів не було, лише наші. Усі двері я особисто зачиняла, потім ще раз перевіряла.
— А, між іншим, сантехніка ви не викликали? Нашого? Може, та хвалена італійська сантехніка протікає? Га?
Але дружина вирішила до останнього підтримувати містичну версію незрозумілих пригод:
— Повір, немає чого іронізувати. Сантехніка працює відмінно. Здебільшого. Вдень. Сантехнік не винен, це будинок… Тут щось негаразд. Старі будинки, повір, завжди несуть на собі відбиток життя колишніх господарів. Їхню ауру, їхні… Ну, не знаю. Можеш сміятися, але й академіки визнають, що іноді астральні тіла існують окремо від тіла. І тоді можливі будь-які дивні явища. Надю, скажи ти.