Дуже дивний будинок
Ольга Володимирівна Ярижська, жінка розумна, освічена й бувала в бувальцях, в минулому — екскурсовод, потім директор музею, не помилялась. Старий будинок, який вони з чоловіком придбали зовсім недавно й вже закінчували ремонтувати, ніс на собі тавро таємничості від самого початку свого існування.
Через те, що цей дім, а точніше, особняк, — стане одним з головних героїв нашої оповіді про страшні й трагічні події, дозвольте спочатку відрекомендувати його у межах основних анкетних даних.
Видова назва — невизначена. За документами — особняк, проте називають його по-різному. Найчастіше — просто дім, іноді — вілла, а подекуди й — палац. І всі ці назви до цієї будівлі пасують. Наче на неї пошиті.
Рік народження — ще одна загадка. Фундамент закладено чи в ХVІІ, чи в ХVІІІ столітті. Дім на ньому простояв до початку ХХ віку. Повністю перебудований на тому ж місці та знову почав функціонувати в 1914 році.
Походження — нез'ясоване. Останні дореволюційні власники — поміщики Барвиненки — відомі цукрозаводчики, колекціонери та меценати. Люди неординарні, енергійні й навіть дещо загадкові. Пишалися козацьким походженням, а дружин брали виключно з родовитих росіянок. Хизувалися науковим світоглядом, а грошей на храми не шкодували. Обожнювали мистецтво, полюбляли запрошувати до себе акторів та художників, але майже всю свою енергію спрямовували на збільшення й без того величезних статків.
Призначення особняка — весільний подарунок молодшій дочці, якій так і не судилося побути його хазяйкою.
Оточення — старий листяний парк, з невідомих причин у перші роки ХХ століття його вирубали й засадили хвойними деревами рідкісних, екзотичних порід.
Автор проекту — уславлений архітектор Владислав Городецький, безпосередній виконавець — його учень і, за збігом обставин, — наречений хазяйської дочки Григорій Василай, людина походження темного й незнатного. Креслення, документи — не збереглися.
Отже, перебудували дім (палац, особняк, віллу) на початку ХХ століття. Але від самих входин життя тут не заладилося. Загадкові нещастя й криваві драми переслідували спочатку господарів дому, а потім і керівників навчального закладу, що розмістився у цих стінах у перші роки радянської влади. По війні в дивом уцілілому палаці спочатку влаштували санаторій, який з року в рік хирів та занепадав, а потім — краєзнавчий музей, майже не відомий за межами невеликого району.
Все швидко змінилося, коли замість млявого вісімдесятирічного діда директоркою стала дружина новоприбулого бізнесмена Ярижського. Вона вмить (з беззаперечними цифрами та документами в руках) довела місцевій владі, що утримувати за рахунок державного бюджету таку велику споруду — невигідно, і за лічені дні приватизувала будинок. Яку ціну було заплачено за нього до бюджету, залишилося для всіх великою таїною.
І вже після цього скоропостижного продажу в мешканців райцентру ніби раптом полуда з очей впала: та це ж неповторний, унікальний палац! Адже збудовано його за проектом славнозвісного зодчого, та й колишні репресовані володарі, як з’ясувалося, були гордістю нації, нащадками старовинного козацького роду та ще й ученими, чий внесок у вітчизняну й світову науку раніше безсовісно замовчувався.
Та й узагалі, де ви ще побачите будинок, так дивно спроектований та оздоблений? Основний корпус — двоповерховий, а по обидва боки від входу двір біля ґанку оточують, наче крила чайки, багатовіконні прибудови, роблячи рельєфний фасад надзвичайно опуклим та виразним. Симетрію, дотриману в усьому з античною точністю, порушує башточка з гостроверхим шпилем, так дотепно притулена праворуч на даху. А високі й вузькі вікна! А розкішні візерунки й зубчасте оздоблення стін! А мозаїчна підлога зали першого поверху! Дехто каже, що в ній зашифровано якісь мусульманські записи. А вигадливі химерні сходи в середині, мармурово-чавунні! Мереживо — та й годі! Шедевр епохи модерну!
Звичайно, за роки безгосподарності згинули кудись без сліду не лише бронзові світильники (від початку тут було електричне освітлення), але й полив'яний декор печей, й майоликова плитка. Зате на сходах всередині будинку мармур добре зберігся, як і ефектні віконні рами, і навіть кам'яна арка при в'їзді, і чавунна огорожа кругом парку — місцями.
Дім не просто вдало вписувався до оточуючого ландшафту, він був і залишився найнеобхіднішим елементом гармонійної картини усього району. Сільськогосподарського, всю промисловість якого сконцентровано в Барвінківцях — цукровий та молочний заводики, м'ясопереробний комбінат. Нещодавно тут з'явився й новий бізнес в особі Ярижського. Він заправляв тепер м'ясними справами, вельми цікавився цукровими й молочними, вже майже організував за містечком, у старих конюшнях, розлив води у пластикові пляшки.