Біля пасажу ви можете зустріти ще одну компанію: письменники Юрій Смолич, Копиленко, Сосюра і ще чоловік із п'ять літераторів. Здалека може здаватися, що вони обговорюють долю планети Марс[19]. Підійдіть ближче:
– А я йому як запузирю праворуч, у куток, а він мені – чотири шари фори, та й каже: давай пірамідку! А я йому – ботифон![20] А кий як трісне! Ой, Сашко, ти ще не знаєш комбінованого вдару?
Тут царює більярд. За коропа або двостволку вам тут можуть одірвати голову.
Ось поет Майк Йогансен у білих штанях, із закоченими рукавами.
Він здоровий, як молодий дубок, червоний, як першотравневий прапор; в руках у нього ракетка, а в голові – теніс, теніс, теніс. Першу-ліпшу розмову про що хочете: про підвищення якости автошин, про сонячні плями, про фотоапарати – він моментально зведе на теніс. У Харкові він прославився як один з найкращих поетів і один з найгірших грачів у теніс – і це далеко краще, ніж було б навпаки.
Михайль Семенко влітку забуває про лівий галас, і коли ви з нього й зможете видавити якусь фразу, то фраза та буде така:
– Колекцію найкращих люльок я бачив у одного німецького професора. Моя колекція люльок складається з...
Валер'ян Поліщук – вічний бунтар і реформатор, не терпить сталих форм. Нема нічого на світі досконалого, все на світі треба негайно переробити на його, Поліщуковий, зразок:
– Ну не можна ж так! Треба щось робити! Треба виділити делегацію до Миколи Олексійовича[21]: ми повинні вивчити Норвегію! Фіорди! Затоки! Ще раз – фіорди!
А ось іде артистка театру «Березіль» Валентина Чистякова.
– Добридень, Валю. Коли їдете до Німеччини?
Чудові сині очі її розкидають навкруги таке нестерпуче-синє сяйво, яке мені доводилось бачити тільки під небом Індії.
– Днями їду! – швидко відповідає Валентина Миколаївна. – Кінчаю вивчати Зигмунда Фройда. Самоорганізація! Всі наші пориви треба підкорити єдиному розумовому центрові – раціо!
– Та я знаю. А як з візою?
– Візу вже маю. Нема нічого такого на світі, чого б не могла зробити людина. Це казав ще старий Зигмунд.
– Та я, власне, вже чув...
– Не можна забувати, що єдиному розумовому центрові – раціо – ми повинні підкорити всі наші пориви, захоплен...
– Ви знаєте, Валю, – обережно перебиваю я, – оце недавно я закінчив поему про море. Я вас порівнюю з бурхливим океаном, який...
– Та киньте ви, Льоню! «Море, море!» Зигмунд Фройд давно довів, що це просто уретральна еротика.
Ах, старий Зигмунде! Коли б ти знав, яку вірну, палку ученицю маєш ти в столиці українській. Чи, може, краще тобі було б не родитись, старий Зигмунде?
Автор цих рядків теж трохи хворий... на мотоциклет.
Автора зараз можна бачити тільки в двох виглядах: або він, автор, їде на мотоциклеті, або мотоциклет їде на ньому. Останнє трапляється частіше.
На роботу автор біжить не інакше, як таскаючи з собою мотоциклетне колесо або карбюратор. З кишені в нього завше виглядають на білий світ якісь троси, гумові рурки, ремні, обценьки, насоси.
Тепер автор дошукується, хто винайшов мотоциклет, щоб предати анафемі ім'я цього негідника.
Влітку, коли я лежу десь на пляжі або після мотоциклета спочиваю на зеленому килимі, під гарячими поцілунками сонця, у мене іноді з'являється непереборне бажання по-дружньому притиснути до своїх грудей українське письменство.
Але не все.
А тільки ту його частину, яка влітку божеволіє від радости, спіймавши двовершкову[22] рибинку; вириває останнє волосся на голові, програвши партію в теніс чи волейбол; переповнюється тихим блаженством, убивши після триденного блукання по болотах мікроскопічну горличку; літає на мотоциклах; перебудовує своє життя за рецептами Зигмунда Фройда; тиняється по всій Україні в пантофлях та широченних брилях.
Це влітку.
А взимку – пише хороші твори.
Тільки цю частину письменництва українського мені подружньому хочеться притиснути до грудей.
Товариші! Ходіть влітку в пантофлях, бо в лакових черевиках ви не відчуєте літа.
Ото тоді побачите.
_________________
(«Література і побут», 1 серпня (№ 7), 1928).
Лист до Т.Г. Шевченка
Вельмишановний Тарасе Григоровичу!
З великою радістю, з глибоким хвилюванням читав я Вашого листа до мене. Мені надзвичайно приємно, що Ви й досі не забули про моє скромне існування.
21
Скрипник Микола Олексійович (1872-1933) – нарком освіти УСРР у 1927-1933 роках. Літературні організації теж підлягали Наркомосу.
22
Вершок – міра довжини, що дорівнює 4,4 см, застосовувалася до запровадження метричної системи мір. Двовершкова – приблизно 9 см.