Оксана Забіла
Леонід Чернов
Харків
Жовтень 1928
_________________
(«Мистецькі матеріяли Авангарду», 1929).
Зустрічі з читачами
Скільки облич має Одеса?
Два, три?
Ні, не два й не три. Далеко більше.
Наприклад: що найбільше вразило нас, коли ми помчали авто широкими сонячними вулицями?
Перше, що нас вразило, – це напис на паркані величезними білими літерами крейдою: «Райх, пріході на Ланжерон»[40].
І друге – це одеські «Известия» – на три чверти українською мовою»[41].
От два бігуни[42], два полюси сьогоднішньої Одеси.
З одного боку – відомий цілому світові одеський «любопітнік», гонивітер, ледарюватий піжончик – отой самий, що за часів імперіалістичної війни торгував «діабетом»[43]. Тепер нащот «діабету» важко. Доводиться йти на біржу праці або перебиватись дрібненькими «дєлами», фланірувати по Дерибасівській і зітхати, зітхати...
«Любопітнік» надзвичайно «компанійська людина». Він вам усю душу викладе, як на долоні:
– Ви ж розумієте: була Одеса-мама, стала Одеса-яма. Раніше, коли ти не хотів заробляти, ти повинен був затуляти руками кишені, інакше гроші самі туди сипались. А тепер...
Тяжке зітхання.
Погано живеться неробам в Одесі. Немає «дєл». Доводиться працювати.
Сам Гольдштейн зажурився.
Про Гольдштейна в Одесі є легенда.
Ще за часів громадянської війни він випадково знайшов портфель з дуже важливими документами. Приніс і віддав. «Яку нагороду хотіли б ви за це мати, Гольдштейн?» – «Я хотів би одне, – відказав Гольдштейн, – щоб мені дозволили вільно торгувати горілкою».
Дозволили. Найрозкішніший ресторан у «Лондонському» готелі належав Гольдштейнові. Фокстрот, коштовні вина, знамениті одеські музиканти – Мітнік і Саксонський»[44], ті самі, що «своєю музикою держать Ерденка[45] у жилетному кармані».
І справді, прекрасні музиканти. Мітніком і Саксонським пишається Одеса.
Але сьогодні закрили Гольдштейна за борги.
Маленький, чорненький, гладенький, елегантський, з чорними щіточками вусиків, він страшенно розмахує білими здобними руками і кричить:
– Можна «делать дело»? Спробуй. Не встигнеш почати, як сам себе мимоволі питаєш: «Гольдштейн, камо грядеши, кво вадіс?»
І сам собі відповідає з фаталістичною покорою:
– Ясно. І к неплатежу. А фінвідділ має право штрафувати від двадцяти п'яти до шестисот карбованців. Но, как хороший співак, він завжди бере верхнє «до».
Старі, завзяті одесити сидять тепер на сонечку на бульварі Фельдмана і скептично поглядають на порт. Вони бачили «кращі часи». Тепер ліве око примружене (як примружив його дванадцять років тому, так воно і лишилось), і з ока того бризкає убивчий скепсис, недовіра, презирство.
Це уламки старої Одеси.
А поруч буяє нова Одеса, бурхлива пролетарська красуня. А поруч одеські «Известия» – на три чверти українською мовою.
В Одесі українська газета.
Влітку цього року автор цих рядків жив в Одесі і ходив у тропічному шоломі. Якось у трамваї якийсь допитливий одесит не втримався:
– Скажіть, ви англієць?
– Ні.
– Ах я чудак! Як я не догадався, що ви австрієць.
– Ні, я й не австрієць.
– Гм! – Довга пауза. – Я сам собі дивуюсь. Як це я не вгадав. Кожна дитина скаже, що ви німець.
– Ви знову помилились. Я не німець.
– А хто ж?
– Українець.
– Ага, значить руський.
– Ні, не руський. Українець.
– А, тепер розумію: малорос.
– І не малорос. Я – українець.
В очах у нього –– здивування й нерозуміння:
– Да какая ж разніца?
Україна, українець, українська мова – це пересічний одесит розуміє тільки в пристосуванні до посвідки другої категорії[46]. Далі українське кінчається. Далі починається «Малоросія».
І оцей самий одесит починає читати українську газету.
Дозвольте тепер дати коротеньке слово цифрам.
В Одесі 341 тисяча населення.
Одна лише велика промисловість налічує двісті підприємств Дрібних підприємств більше восьми тисяч. В Одесі двадцять тисяч робітників. Тут великий Суднобудівельний завод імені Андре Марті. Машинобудівельний завод імені Леніна. Джутова[47] фабрика. Дві шкіряні фабрики. Великий Завод сільськогосподарських машин імені Жовтневої революції. Він випускає один плуг що півтори хвилини.
41
Нині одеські «Известия» цілком перейшли на українську мову. Газета виходить під назвою «Чорноморська комуна».
43
Імовірно, йдеться про торгівлю медичними довідками про захворювання на діабет, які увільняли від мобілізації на фронт.
44
Відомий дует Ісака Митника (скрипка) і Лазаря Саксонського (фортепіано) у 1920-х роках виступав у ресторані готелю «Лондонская». Пізніше обидва працювали концертмейстерами в одеській опері і філармонії.
45
Ерденко Михайло Гаврилович (справж. Ерденков; 1885-1940) – російський скрипаль циганського походження. Вважається засновником циганської музичної династії Ерденко.
46
У рамках українізації в березні 1927 року було встановлено, що державні установи й підприємства можуть брати на службу тільки людей, які мають посвідку про знання української мови 1-ї або 2-ї категорії. Відповідні посвідки видавали комісії з українізації після складання іспиту з української мови.
47
Джут – трав'яниста південна рослина, зі стеблових волокон якої виробляють шпагат, канати, грубу тканину.