«Неув'язка» не завадила нам спати на твердих полицях, під акомпанемент оглушливого верещання чийогось двомісячного нащадка.
... На дніпропетровському вокзалі – прапори, оркестри, представники робочих організацій.
Плакат:
«Вітаємо дорогих гостей.
Шевченківці».
Заступник наркома освіти тов. Полоцький[55] промовою починає мітинг.
Рожевий морозний ранок. Чекаючи нас, чмихають автомобілі.
Тов. Полоцькому відповідає зав. агітпропвідділу.
Він говорить про величезне значення Тижня української радянської культури для дніпропетровського робітництва.
Далі говорять представники комсомолу й Червоної армії.
Скінчили.
– Де ж Остап Вишня? –– гукають з натовпу.
– Покажіть Остапа Вишню.
У Максима Лебедя[56] такий осяйний, святошний вигляд, що його приймають за Вишню.
– Ні, Вишні тут немає. Вишня з Хвильовим, Любченком, Кулішем, Яновським приїде трохи пізніше з Артемівська.
Під’їжджають автомобілі.
З готелю рушаємо до Шевченківського театру.
Скільки знайомих облич! Київ, Харків, Одеса, Дніпропетровськ... І як гігантська скеля серед бурхливого моря, над нами велетенська постать режисера Червонозаводського театру Василя Василька.
Обдивляємось театр.
Так, шевченківці добре підготувались до свята.
Їхня невеличка виставка свідчить, що тут працювали дбайливі руки.
А сонні обличчя керівників виставки Н. Ващенка і К. Капатського свідчать за кілька безсонних ночей; люди працювали здорово і вчасно закінчили устаткування виставки.
Тут – історія Шевченківського театру, вітрини українських книжок, українських фільмів і макети постав: «Інженер Мерц», «Собор Паризької Богоматері», «Мина Мазайло».
Далі галасливою, веселою юрбою сідаємо на перший номер і їдемо до крайового музею, до Яворницького[57]. Максим Лебідь, як дбайлива квочка, збирає курчат – держить нас укупі, не дає розбігатись.
У музеї, під дзюркотливий струмочок пояснень старого Яворницького, ми з головою поринаємо в сиву-сивезну старовину: ми в гостях у запорожців і гайдамаків, із темряви сивих віків дивляться на нас Настя Скоропадська і Максим Залізняк.
Увечері театр ломиться від натовпу.
Коли підноситься завіса, по спині пробігає легенький холодок: у президії біля шістдесяти чоловік.
Приїхала вже й друга група, тільки Вишня заховався в «червоному кутку» – п'є чай.
Відкриває урочистий вечір Полоцький.
Він говорить про те, як пролетаріат мусить опанувати українську культуру:
– Справа української пролетарської культури – справа самих трудящих. Цю роботу найперше мусять проводити наші профспілки через свої клуби. На жаль, цифри, що ми їх маємо, нас не задовольняють. У низових, наприклад, осередках, хоч і є п'ятдесят два відсотки активістів – українських робітників, але українською мовою там робота провадиться лише на дванадцять відсотків. Проте ми певні, що ніякі натиски ворогів не припинять будування нашої української пролетарської культури, національної формою, інтернаціональної змістом.
З усіх кінців Союзу з їхались представники робітничих, професійних, мистецьких організацій – вітати шевченківців.
Цілий альбом привітальних телеграм. Ці привітання від робітництва, від партійних організацій, від Червоної армії, від товаришів по роботі якнайкраще свідчать про те, що шевченків ці роблять велике й відповідальне діло.
Далі – неофіційна частина в клубі залізничників. Довжелезні білосніжні столи. На бенкеті – близько двохсот п'ятдесяти чоловік.
Пізно вночі вщухли розмови, гомін, святочне піднесення.
Другого дня частина письменників виступала перед робітництвом у величезному Палаці культури. В театрі відбувалася конференція МОПРУ і концерт.
Пізно вночі шевченківці показали гостям генеральну пробу п'єси «Мина Мазайло».
________________
(«Червоний шлях», № 4, 1933).
Шкідники
Їх можна відшукати скрізь. Здебільшого несвідомо вони по дрібненькому шкодять нашому будівництву. Глянеш так на них збоку – начебто ні в чому й не винна людина: така дрібниця, що й говорити про неї не варто. А складіть загальну суму отих дрібничок і побачите, яке неймовірне гальмо натискує на наші колеса тільки через те, що люди не хочуть подумати, ставляться до своєї справи по-казенному, по-чиновницькому, як справжні бюрократи.
55
Полоцький Олександр Аркадійович (1886-1938) – український радянський діяч. Заступник народного комісара освіти УСРР (1928-1931).
56
Лебідь Максим Максимович (1899-1938) – український письменник. Директор Будинку літератури імені Блакитного.
57
Яворницький Дмитро Іванович (1855-1940) – видатний український історик, археолог, етнограф. Директор Дніпропетровського крайового історико-археологічного музею до 1933 року (з 1902-го, коли музей називався інакше).