– Чекай, Мишо. Навіщо тобі пів сотні? Крамничку гадаєш відкрити, чи що?
– Та боже ж мій! Як же не взяти пів сотні, коли щіточка – десять пфенігів! Бритва – марка. Десять штук! Ваза для квітів – марка. Два десятки! Заводні аеропланчики – півтори марки. Такі чудові метелики для краватки – по три пфеніги. Хазяїн загортає тобі велосипедний ліхтар, а в нього такі очі, що здається, коли купиш ще пару бляшаних ящірок, він отдасть тобі власну жінку, відшукає й обставить затишну квартирку, платитиме тобі щомісячну пенсію, а сам безплатно служитиме в тебе за лакея, день і ніч чергуючи біля твоїх дверей. Це тобі не Хацеерка[4]. Купую я одного разу пів десятка чемоданів...
– Мишо, я власне хотів про побут різних шарів суспільства ...
– Побут? Будь ласка: новенький шевйотовий[5] костюмчик в Берліні коштує...
– Знаю, знаю. Дуже дешево. Пів сотні?
– Що пів сотні?
– Я питаю: пів сотні костюмчиків купив чи більше?
– Ну, ти вже скажеш таке. Пів десятка тільки й купив.
– Е, шкода. От тут ти вже, брат, дав маху. Колісної мазі ти, напевне, теж не купив? От бачиш. І пугачів не купив? І про грамофон забув? І про цепелін не згадав? Ех ти, тюхтій! Хоч би пів вагона мазі догадався для чобіт привезти.
– Та на чорта мені пів вагона?
– Ну, як же: дешево, майже дурно.
– Це правда: я не подумав. Так митниця, розумієш ти, не пропускає, і половини не пощастило привезти.
– Ах, митниця – а?..
Любі, милі моєму серцеві митники! Якщо ці рядки колись випадково дійдуть до вас, – знайте, що ніколи ще жодне серце не переповнювалось до вас такою теплою вдячністю, як моє.
– Здрастуйте, Віро. Що таке? Вчора тільки повернулися з Берліна? Так розказуйте ж, господи!
– Ах, Льоню! Ах, якби ви знали! Ах-ах-ах!
– Ну, що ж там найцікавішого?
– О-о, ціла купа! Уявіть собі: Берлін повернувся до довгих рукавів.
– Що таке?
– Так-так! А двобортні манто застібаються тепер тільки з одного боку. Ранкові манто мають один тип: кокетка, під якою вшито внутрішні складки і яка переходить в рукави реглан. Або звичайне манто з єдиною бантовою складкою ззаду. Вона починається біля хлястика і доходить до низу. Це такий жах!
– Це справді щось неймовірне.
– Ну, ще б пак! Манто осіннього сезону щільно охоплює фігуру.
– Та не може бути!
– Слово чести. Тільки на місці бюста припускається деяка гнучкість лінії. Це поширення біля бюста дуже характерне і для звичайних манто, і для таких, у яких спина вільна над стягнутими стегнами...
– А-я-яй! Як же ви це пережили?
– Це ще дурниці. А от чи чули ви про сукні з шерсти, екрю[6], сіра гестка[7]? Блузка з напуском, оздоблена легкою вишивкою демісек. Рукави від ліктя шифонові. Спідничка деляроз по стегнах зубцями, і від зубців хвилястий низ, тюнік і вставка: квадрати біля талії...
Тепер і мені не страшно їхати до Берліна: від своїх друзів я дістав найдокладніші відомості про закордонне життя.
Голими руками мене тепер не візьмеш: по-перше, я прекрасно знаю, що в Берліні говорять німецькою мовою; знаю, що живуть там берлінці й берлінки; що шевйотовий костюм коштує п'ятдесят марок і що блузки носять з напуском, спіднички деляроз із зубцями на стегнах.
Ах, як приємно бути сином молодої, відродженої, допитливої нації, людиною з широченним європейським кругозором!
_________________
(«Червоний перець», № 21-22, 1928).
Суд над фокстротом
Недавно оце зацікавлені харків'яни читали такий анонс: «В Театрі імені Шевченка відбудеться суд над фокстротом з демонструванням танків».
Ідемо ми з Мишею додому Катеринославською вулицею. А Миша мене – смик за рукав.
– Дивись, – говорить Миша, – ондечки буржуазна Європа розлагається. Фокстротиками занімається, робочий елемент засудити її хоче. А як ми з тобою ні більш, ні менш, як той самий робочий елемент, то не завадить і нам піднести свій голос проти «розлагающейся» Європи.
Заходимо. Публіки – сила-силенна. Кожен, значить, палає бажанням заплямувати буржуазну розпусту.
5
Шевйот – дорогий сорт м'якої, легкої, трохи ворсистої шерстяної або напівшерстяної тканини.
6
Екрю – блідо-сіро-жовтий або світло-сіро-жовто-коричневий колір, колір невідбіленого шовку або льону.
7
Гестка