Виходить голова суду, члени – все, як полагається.
– Що, – каже, – раніше робитимемо, товариші? Чи будемо судити, чи спочатку проглянемо чарльстони?
Як загуде аудиторія:
– Чарльстона давай. Покажи спочатку «розложеніє». Треба ж знати, що маємо судити.
Вийшла перша пара. Треба сказати по-правді: не бачив я ще таких гарних дівчат, хіба що на плакатах ТеЖе[8].
Затанцювали.
– Ну, й каналії чортові оті буржуї, – шепочу я до Миші. – Недурно їх так «криють» по всіх усюдах. Не танок, а формена розпуста. І де вони, чорти, навчились отак «розлагатись»?
– Оце вам, – каже голова, – чарльстон. Бачили?
– Бачили.
– Ну і що ж?
– Не розкусили. Не розкуштували. Ще раз хай затанцюють.
Затанцювали ще раз.
– Тепер зрозуміли? – питає голова. – Можна переходити до слідуючого танку?
– Я про-те-сту-ю, – гукає Миша з гальорки. Я не розібрав, під яку статтю підвести отой рух, де він її тримає за талію. Бо там уже не талія.
– Прошу повторити...
– Біс! Біс! – реве публіка.
Затанцювали ще. Чарльстон зрозуміли. Почали фокстрот.
Виклика́ли на біс разів п'ять, аж поки Миша не зняв кашкета, тер піт, що струмочками стікав по його обличчі, і гукнув:
– Годі. Досить. Більше не можу. Не витримаю. Занадто вже вони одверто «розлагаються». Далі.
Затанцювали шимі[9]. Затанцювали танго.
– Товариші, – гукає голова суду, – переходимо тепер до суду.
– Рано ще, – реве аудиторія. Ворога треба вивчити як слід. Хай повторять шимі.
Дивлюсь, а Миша вже піджака скидає. Важко йому, бідному, буржуазне «розложеніє» вивчати. Аж упрів. Долоні аж червоні від оплесків.
Не вам кажучи, вивчали ми теє «розложеніє» аж доти, доки голова суду як вихопить годинника, як зареве:
– Товариші й громадяне-е-е. Вже дві години ночі. Досить уже танцювати. Годі. Будемо вже судити. Починаємо допит свідків.
А публіка як гукне:
– Та на якого біса оті свідки? І так усе ясне як день – «сплошная розпуста». Засудити – та й додому спати.
– Хто проти?
Ніхто.
Засудили.
Так ми з Мишею оддали частинку і своїх сил на спільну боротьбу з буржуазною розпустою.
____________________
(«Культробітник», № 9, 1928).
«Лебедине озеро»
Я ніколи в житті не писав рецензій.
Рецензенти завжди здавалися мені звичайнісінькими ледарями, що їхні твори зайвим тягарем лягають на бюджети наших редакцій.
Я часто бачу цих заклопотаних людей у величезних чорних окулярах. Я з тайною пошаною спостерігаю, як з редакційною контрамаркою в кишені вони з олімпійським виглядом возсідають у другому ряду, пильно вдивляються в сцену, сумно зітхають, з прикрістю похитують головами і списують дрібними рядками три чверти свого блокнота.
І коли другого дня я читаю в газеті: «Непоганий тип принца дав Кучерявий... », «Гаценко була цілком на своїм місці... », – мені хочеться по-товариському запитати цих людей у чорних окулярах:
– Друзі мої! Чому ви не візьметесь до якоїсь корисної роботи? Може, з вас вийшли б непогані трамвайні контролери, скромні діловоди, масники вагонів, чесні касири, гарні банщики? Було б добре і вам, і читачам, і артистам.
Ех, «мальчікі»! Не вмієте ви писати рецензій. Не вмієте...
Якраз у той захоплюючий момент, коли принц остаточно закохується в королеву лебедів, від могутнього позіху мого друга Невгомонного заворушилися рештки волосся на лисинах найближчих балетоманів.
– Тобі скучно, Невгомонний? – ласкаво запитав я.
– Навпаки. Я захоплений, – відповів він, витираючи сльози після позіху. – Тільки я, одверто кажучи, не розумію, що діється на сцені.
– Так я тобі розповідатиму. Отой-о принц – бачиш? – він закохався в красуню Одетту. Він невимовно страждає.
– Чекай. Чому неодмінно принц? Чому на одинадцятому році революції мені показують принців? Ми на шляху до соціалізму, у нас ЦРК, сільбуди, Комуністична академія[10], житлокоопи, а мене примушують дивитись, як страждав від кохання якийсь ідіотський дегенеративний принц.
– Ах, Невгомонний! Ти не розумієш. Це ж академічний балет.
– Ага... Ну, далі.
– Лихий чарівник перевертає Одетту на лебединю.
– Не віриться. Найвідсталіший учень І групи скаже, що людина є людина і на лебедя її перевернути абсолютно немож... Що? Академічний балет? Ну, раз академічний, нічого не вдієш.
8
ТеЖе – трест «Жиркость» (згодом Трест жирової промисловости), який об'єднував миловарні й парфумерно-косметичні підприємства.
10
ЦРК – Центральний робітничий кооператив. Сільбуд – сільський будинок, сільський клуб. Комуністична академія – вищий навчальний заклад і водночас науково-дослідний заклад в СРСР; діяла у 1918-1936 роках, потім приєднана до Академії наук.