– Так от – він страждає. Він говорить їй, що кохає її.
– Одно запитання. Як ти гадаєш, що сказала б моя улюблена, коли б я прийшов до неї, скинув піджак і мовчки почав би підкидати власні ноги вище власної голови? Вона викликала б швидку допомогу і...
– Умовність, Невгомонний. От він каже їй, що без неї йому важко жити на світі.
– Хм... От я, наприклад, не можу дня прожити без свого друга Карапетяна. Але коли б, бажаючи йому сказати про це, я зайшов би до нього в редакцію, вхопив би його й до нестями почав крутити на власній спині, він скромно, але рішуче одмовився б від моєї дружби. Правда? Ах, академічний? Тоді мовчу.
– Дивись, принц помирає.
– Дивно тільки, що, помираючи, він виробляє ногами такі одчайдушні «кренделі» й стрибає, як молодий цапок.
– Мовчи, Невгомонний. Перед смертю він благає в неї авансом єдиний поцілунок.
– Він прохає авансу? Завтра піду до нашого редактора, мовчки скину калоші й почну так, як отой принц, дзиґою крутитись по кімнаті, одкидаючи від себе руки з такою енергією, наче вони взагалі заважають мені жити. Цікаво, скільки потиличників авансу одержу я від редактора? Ходім звідси, любий. Не можу я. Гірко мені. Он дві балерини в польських костюмах танцюють перед принцом. Товщина їхніх ніг зробила б честь ніжкам найкращого більярду. Тепер перед принцом друга пара. Третя. Четверта. П'ята. Нещасний принц! Бідний артист! Йому в цей час нічого робити, і він посміхається безглуздою дерев'яною посмішкою і думає про те, що прачка знову сьогодні не принесла носових хусток, а надворі мороз... Боже мій, скільки дівчат на сцені! Скільки ніжок, ручок, грудей, спин! Це що? Лебеді? Не віриться. Половина тих лебедів на той рік вийде заміж, буде прекрасно «штопать носки» для чоловіків і гойдати крикливих ляльок... Скучно мені тут. Не маю я співчуття до отих принцових любовних страждань.
– Але публіка...
– Подивись на публіку. Он у ложі сидить Остап Вишня. Він старанно удає, що страшенно захоплений дією, а насправді розповідає новий анекдот відповідальному редакторові. Той корчиться від здушеного реготу. Он сидить поет Яновський поруч із художником Падалкою. Яновський обстоює широкі стегна, Падалка – вузькі. Серйозною принциповою суперечкою зацікавлені всі найближчі сусіди. Вони розділяються на два табори: один табір підтримує поета, другий – художника. Гарна кароока дівчина старанно лічить амурів над сценою; її попутник в цей час намагається прочитати навпаки «Лебедине озеро». Слухай: «Орезо енидебел», – тихо шепоче він.
А там у куточку сидить і тихо ревнує лисий чоловік: його дружина кокетує з молодим сусідою. А після кожного танку всі одриваються від приємних розваг, роблять захоплені обличчя й несамовито ляскають у долоні, квапливо пригадуючи балетні терміни: «Ах, який блискучий пірует! Які чисті па! Яка чудова пачка!»
Бо кожному соромно, скажуть: «Кретин, не розуміє балету». От вони й ляскають. Ходім звідси, друже. Там –– позика індустріалізації[11], Дніпрельстан, кооперація плюс електрифікація, а тут мене хочуть зворушити любовними стражданнями кретиноподібного принца. Не можу я. Ходім... Ей, товаришу-вішальщику! Візьміть номерок. Чи, може, він не розуміє слів? Може, цю фразу йому треба протанцювати?
__________________
(«Червоний перець», № 5, 1928).
Зойк серед ночі
Артист нервово метушився по своїй кімнаті, буркотів під ніс якісь незрозумілі слова, раз у раз зазираючи в розкриту книгу.
Артист студіював роль.
– О, я їм завтра покажу! Я покличу на допомогу весь свій хист, весь свій талант, щоб довести людям, якою досконалою, організованою повинна бути справжня людина майбутнього. Замість осточортілих декорацій, ми збудуємо конструкції, що зображають майбутню світлу республіку праці. Ми зворушимо цілий театр!!!
Виходячи з театру після скінчення вистави, він почув таку розмову:
– Здорово все ж таки ламався цей самий актор... Занятно... До цирку ходити не треба. Жаль тільки, що ніхто не співав куплетів. Не люблю я чогось п'єс без куплетів. Скучно. Завтра піду до кабаре «Три підв'язки» куплетиста слухать...
Так говорила публіка.
Дошвендявши додому, артист упав на ліжко і довго плакав великими сльозами ображеної дитини.
Скуйовдивши волосся, закінчував композитор новий твір.
– О, ви, созвучності й дисонанси! О, шуми, верещання, ревіння, скрегіт, свист і шипіння фабрик і заводів! Ось справжня музика відроджуваної країни!
11
Позика індустріалізації – одна з державних внутрішніх позик, які були важливим інструментом фінансово-економічної політики держави, додаткове фінансове джерело проведення масштабних перетворень радянської економіки у 1920-х роках.