-Господи Ліза, що трапилося? - я відсахнулася від неї
- Не смій навіть торкатися до мене! Це ви, ви всі, його руками били мене!
- Ліза, що ти йому сказала? Чим ти так розгнівали Річарад? Чому ти не можеш просто бути тихо!
- Я дратувала? Так це моя вина!?
- Ліза, ти жінка, ти повинна мовчати. Що ж ти ніяк не змиришся!
Я здивовано дивилася на сестру і не могла повірити, що вона це говорить
-Та він монстр і психопат, Аня!
- Ти сама винна! Він наш шанс зберегти становище, залишитися у вищому світі.
-Так виходь за нього! Ти, тато, мама і хоч весь вищий світ. Я вас не просила
-Ти невдячна! Ми все робимо заради тебе!
-Ви робите все заради себе, Аня! Заради того щоб і далі жити в розкоші!
- Ми щастя тобі хочемо.
-Ось поглянь на моє щастя - я розвела руками і не стали слухала про що говорила сестра далі! Я відштовхнула її і побігла до сходів, в цей момент по них піднімалися тих двоє охоронців що били Матвія. І я чітко почула, як один з них сказав, що наказ Ріка виконано і тіло ніхто не знайде. Мене паралізувало від відчаю і болю. Убили! Вони вбили його! З грудей вирвався стогін, відчайдушне виття від болі. А в голові стукала тільки одна думка - без нього я не хочу жити. З нелюбом, з сім'єю, що зрадили мене. Нікому не потрібна і всіма покинута в руках божевільного, хіба мені потрібне таке існування за золотими ґратами?
І замість того щоб піти вниз я побігла вгору - на дах - там була велика тераса. Готель стояв на узвишші. З гори відкривався дивовижний вид на весь центр міста. Дув прохолодний вітерець в повітрі пахнуло весняним цвітом. Я вдихнула на повні груди і впевнено підійшла до краю.
Не смій! - голос Ріка змусив мене рухатися ще швидше.
-Якщо я не зможу бути щаслива з тим кого люблю, то мені не потрібно такого життя. Що мене чекає, Річард? Вічні побої? Золоте рабство? Роль твоєї іграшки?
-Ліза зупинись!
- А то що? Ти говориш, що можеш купити все в цьому світі. Так купи мені воскресіння!
Я раптом відчула дивний спокій. Ось він - той крок до свободи. Іноді смерть - це зовсім не страшно, страшно жити в страху і ненависті. Існувати!
-Ліза, давай ми поговоримо. Все можна вирішити - я не слухала його. Досить обману!
- Знаєш завжди мріяла літати. Як думаєш, я зможу?
Річард зірвався з місця, в надії встигнути мене схопити, він щось кричав, але запізнився.
Мить і я лечу. Вітер завиває в волоссі, наді мною розкинулося блакитне небо і сяє тепле сонце, а поруч посміхаючись летить Матвій: кохаю тебе! І десь в височині я чую, як лунає його пісня на скрипці. Трепетна, і неймовірно ніжна. Тепер ми будемо разом!
Конец