Омелько прикинув на око — від татарина до Буланка, так як від Омелька і до Буланка, і до татарина.
«Ах ти ж козолуп перекопський!» — Кляв Омелько і боковим зором шукав: а де ж хлопчик і пес?
Ось вони обоє, вмостившись в улоговинці під деревцем, зморено спали. Омелько вклякнув на коліна у високу, поруділу від спеки траву.
Викрешуючи вогонь для ноту, промовляв подумки: «Господи! Тільки нехай не прокинуться зараз ні малий, ні собака!» Козак підповзав до краю схилу, щоб якомога наблизитись до малого.
Татарин низом підкрадався до Буланка.
Козак добре бачив кожен рух татарина, бо сонце било йому в спину, а татарину навкіс у лице.
Ординець добре знав діло — жодного різкого, похапливого руху. Все плавно, м'яко, поволі. Коли зайда простяг руку вже до вуздечки, а кінь шарпонув головою і поводи заметелялись перед самими пальцями, татарин не втримався і щось буркнув.
І в ту ж мить чорний пес скочив без гавкоту і помчав до татарина.
Але й татарин, вловивши мить, схопив вуздечку. І тоді Омелько тихо свиснув: «Стояти!».
Буланко завмер.
На звук татарин обернув голову. Але що сонце било йому в очі, Омелька не вгледів. Та побачив, що до нього в диких стрибках пластає над землею чорний пес. Татарин якось незграбно боком видряпався в сідло. Правою ногою ніяк не попадав у стремено.
І Омелько збагнув, що таки нога в нього добре повереджена.
Тоді, з одною ногою в стремені, татарин вихопив лук і наклав на тятиву стрілу.
І от тоді вже Омелько щосили свиснув Буланкові: «Ставай дибки!».
Вірний козацький кінь на хазяйський свист став сторчма. Але татарин, вигнувшись, мов кіт, утримався на коні і зброї не згубив.
Тільки Буланко опустився на землю, татарин хльоснув його нагайкою.
Смикнув за повід, направляючи до броду.
Буланко від незвички до нагая, від незвичного болю, став, як укопаний. А пес вже поруч, підскакує, щоб дістати ногу вершника.
Татарин встиг висмикнути шаблю з піхв і сіконути пса. З відчайдушним лементом собака покотився у високу траву і замовк.
Омелько свиснув по-новому.
І Буланко пішов вибриком, по колу, по колу. Козак все підсвистував і наближався до татарина.
— Батьку! Батьку! Стріляйте його! — Волав хлопчик.
— Неси заступ! Швидше! — І собі закричав Омелько.
Що кінь ішов по колу, то татарин спритно вивернувся, попустив шаблю на темляку, напнув лука, щоб поцілити в Омелька.
Омелько коротко і дуже високо свиснув.
Вмить кінь збрикнув. І вже цього разу послаблена підпруга з'їхала набік, а за нею посунулось сідло. Але татарин, падаючи, все таки встиг спустити стрілу.
Стріла чиркнула по шапці козаку.
І зразу ж позаду почувся зойк малого.
Омелько підбіг, коли татарин, не зводячись із колін, намагався витягти стрілу із сагайдака.
Козак перехопив самопал за ствол і прикладом поткнув ворога в лице. Татарин навзнак гепнувся в траву.
Омелько видер у нього з лівиці лука, відкинув якомога далі вгору по схилу, здер із руки шаблю і сам затис її в лівиці.
Татарин, вмиваючись юшкою, почав зводитись. І в правиці він тримав кривий ніж.
Омелько плавно і швидко простяг лівою шаблю і гострою, мов бритва, єломанню вперся противнику в горло.
— Кинь ножа на землю!.. — Чітко наказав татарською мовою.
Від несподіванки ворог завмер. І в ту ж мить Омелько врізав йому носаком чобота межи ноги.
Татарин, хапаючи сірими вустами повітря, завалився на бік.
Цього разу Омелько обійшов його ззаду. Видер ніж із кулака ординця і запхав собі за халяву. Ще раз загатив ногою скоцюрбленого ворога. Тільки цього разу під здухвину.
Тільки тоді підняв голову і подивився на пагорб.
На середині схилу сидів хлопчик, рвав траву і прикладав до скроні. Уся права половина обличчя була в нього закривавлена.
— Ходити можеш? — Закричав йому Омелько.
— Не знаю… Я боюсь…
— Цього клятого козолупа?
— Ні! Крові боюсь. Він мені у череп голови пострілив!
— Тьху на тебе, таке вигадав! Нумо бігом до мене! — Малий підвівся, і, не відпускаючи руки від скривавленої голови, побіг униз.
Козак відхилив руку від голови.
— Ну, козаче, ти в сорочці народився. На півнігтя вниз — і в жилу б попало. Тоді справді тобі амінь — кров'ю зійшов би. А так — дурниця. Ну, велика подряпина. Полікуємо її, як я цього людолова спутаю. Ти дивися, навчайся, як бусурменів в'язати. Вони наших бранців хитро в'яжуть — не втечеш. Але мене ще хитріше один француз вчив. Хитрючий був чоловік і великий багатир. У нього корабель був на дві палуби. І на кожній палубі стояли гармати. Він і гішпанські кораблі лупив, і бусурменські. То він мене вчив корабельні вузли в'язати… Ну от, бачиш, і ми вміємо полонених в'язати… Нехай шолудивий пес полежить, а ми тобі подряпину промиємо оковитою… Не кривися… Сьогодні ти був у бою зі справжнім ворогом. Це війна, твоя перша війна! А хто був на війні, той має право і вухо собі проколоти, і сережку носити.