Чи чекав батько нагород за свою творчість? Визнання читачів — ось найбільша винагорода для письменника. А його книги пам’ятають і люблять, хоча останні роки свого життя батько нічого не писав. Він часто отримував листи від своїх читачів — тих, давніх, і зовсім юних. Не забували й колеги-фантасти. Вже в останні роки життя батько одержав нагороду «Філософський камінь» від Харківського міжнародного фестивалю фантастики «Зоряний міст» — за заслуги перед фантастикою. Від Миколаївського фестивалю фантастики «Планета 8141 Nikolaev» — спеціальний приз «Пророк у Вітчизні». Батькові книги виходили за кордоном, а роман «Зоряний Корсар», за даними мережі Інтернет, перекладений 26-ма мовами. Чи це не свідчення любові, і чи це не найбільша нагорода, якої може бажати творець?
Так, батькове життя можна назвати тяжким. Але він завжди говорив, що тяжкі часи й екстремальні ситуації — наші вчителі. Батько любив повторювати: перше ув’язнення зробило його письменником, друге — мислителем, цькування з боку влади — дисидентом, виключення із СПУ — художником. А хвороба подарувала можливість осмислити те, на що бракувало часу раніше…
Багато людей називають батька своїм учителем. Він же ніколи не вважав себе наставником. Він казав: «Я не учитель, я друг і натхненник. І якщо комусь близькі мої погляди й думки — ми супутники на вічній дорозі пошуку…»
Свята Україна
Есеї
СВІТОНІЯ — ДЕРЖАВА СВОБОДИ
Час настає — Час Небувалого Народження. Чудо? Ні! Здавна суджена Реальність, така ж проста і прекрасна, як перетворення гидкої гусені на барвистого метелика. Всі бачили цю метаморфозу, але майже ніхто не надає їй глибинного універсального значення для всієї світобудови. Отже, повторю — час настає! Л тому пишу все відверто, відкрито, бо сподіваюся, вірю, що до цих аркушів не доторкнуться гидкі руки тих мізерних людей, котрі люблять ритися в чужих тайнах, бо своїх не мають і не матимуть; адже тайна — прерогатива і привілей Синів Бога, бо вони несуть у душі невичерпне, невмируще Зерно Вічного Буття. Саме це зерно і б причиною вікового КОСМІЧНОГО герцю. Саме цей герць призвів до страшної поразки дух людства, котре не зуміло зберегти свою суверенність перед лавиною Пітьми і віддало Золотий Талант Бога міріадам узурпаторів.
Але про педалі. А спочатку — кілька слів аналізу Людини, як Мікровсесвіту, як Самосвідомого Фокусу Прасубстанції. покликаного очолити Космічну Еволюцію.
Чи може сучасна Людина виконати свою божественну місію, чи може дати Розум і Серце Безмежності? Безумовно — ні!
Людина розірвала Тканину Єдності і Буття і стала паразитом Космосу, а отже, ввійшла в конфлікт із Космічним Правом. Вона знехтувала Божественну Реальність і спробувала створити «свою», незалежну «реальність», але отримала тільки ЛАХМІТТЯ РЕАЛЬНОСТІ.
Саме так — лахміття, осколки, карикатуру Реальності. Давайте поглянемо, з чого тчуться свідомість, почуття, дух, інформаційний багаж сучасної мислячої істоти? Чи природна вона, чи органічна, чи монолітна, чи стихійна, чи розумна, зрештою?
Ні, ні, ні! Тисячу разів — ні!
Вона лише духовний «арлекін», мозаїка випадкових ідей, почуттів, «знань», зустрічей, державних чи партійних деспотій, архаїчних, релігійних, окультних, містичних забобон і в тощо.
Простежмо долю окремої людської істоти від народження до смерті: з чого складається її психічний тип, яка основа її духовного єства, чи має вона бодай невеликий шанс осягнути Одвічну Тайну Кореня Буття тобто злитися з Божою Сутністю?
Людське дитя після появи його в цьому світі атакується легіонами ілюзорних, ворожих, сатанічних сил. Я не можу займатися філософським аналізом ситуації. Я лише хочу висловити кілька міркувань перед тим, як запропонувати альтернативу.
Стіну псевдореальності мурували злобні й хитрі руки протягом тисячоліть. Основна мішень Сатани — серце і розум людини, почуття й інтелект, а отже, зброя Релігія й Наука (Пізнання).
Найдревніший шлях самопізнання релігія. Чому ж вона навчала людей, до чого привела?