Выбрать главу

Треба позбутися ще однієї невиразності: всі спроби розв’язати екологічні проблеми, не зменшуючи споживання зростаючим населенням усіляких «благ» — створенням замкнутих технологій, систем очищення, фільтрації, підвищення рівня безпеки тощо — це лише спроби розміняти карбованець на п’ятак. Чверть століття ще сяк-так протягнемо, а далі — гаплик! Час прокинутися…

О.Б. — Ідеї розумного аскетизму— понад п’ять тисяч років. Пращури добре розуміли проблему, яку ми обговорюємо. Може, інтерпретували не з позицій точного знання, але розуміли. Так, я згоден з вами — споживаюче людство вже підписало собі смертний вирок. А коли стримувати себе, то…

В.С. — О, тут багато нових відкриттів! Недарма ідеї аскетизму (осміяні, зневажені, ошельмовані!) живуть так довго. А багато нинішніх доктрин меркантилізму та прагматизму старіють упродовж якогось десятиліття! Дослідження Всесвіту душею — ми цього ще й не пробували!..

О.Б. — Чудові слова: дослідження душею! Про це мріяли Сковорода, Платон, Реріх… До цього закликав Ціолковський, який мріяв про «вогняне людство», що мало ототожнювати себе із самим Всесвітом!..

В.С. — Природний розпад планети, коли він навіть насувається, не може бути такий вибухоподібний, як цивілізаційний (через наростання «потреб»): замість чверті століття ми для духовної перебудови маємо віки! Може, й тисячоліття. Десятки поколінь принципово іншого розвою для оволодіння наймогутнішою силою у Всесвіті.

О.Б. — Ви маєте на увазі психоенергетику?

В.С. — Так. Тепер силою своєї психіки (жадобою благ, щастя, суперництвом, війнами, творенням технологічної лавини) ми спільно здійснюємо процес, за масштабами рівнозначний творенню світу. Тільки, гай-гай, з протилежним знаком! Це факт, набагато очевидніший, ніж усякі там телепатичні експерименти. Це — підтвердження реальної дії психічних сил. Єдине, ми не сміємо твердити, що ці пси-сили наші. Не ми керуємо почуттями, а вони нами! А от коли оволодіємо собою, своїми почуттями й психікою, а у зв’язку з тим і духовною потугою світу, яка переважно виявляється тільки через людей! — тоді ми станемо богами! І настільки богами, що (дозвольте пофантазувати) не обов’язковим буде існування навіть планети, яка породила нас. «Земля — колиска людства, казав Ціолковський, — та не можна вічно жити в колисці». Ця думка може мати не лише той зміст, що його ми вкладаємо в неї…

О.Б. — Тут я з вами згоден на всі сто відсотків. Навіть без припущення про прийдешню кризу. Древо людства має вирости у безмір. Зупинка для будь-якого явища — смерть. Або метелик у лялечці відмовиться від своєї попередньої «гусеничності» і вилетить зі свого кокона-в’язниці на волю, або, коли він злякається змін і захоче зберегти свій попередній, «споживацький» спосіб життя, — загине, струхне, щезне…

В.С. — Про те й мова. Така альтернатива сучасному — плебейському, коли називати речі своїми іменами, — розвитку світу. Отож, цілком можливо, що екологічне потрясіння справді штовхне нас, зрештою, до кращого майбутнього, до чисто людського існування.

О.Б. — Отож, наша епоха доводить, що, можливо, розбуджене людство візьметься все-таки за розум…

Журнал «Україна»

№ 5/1989

Золоті Ворота

Вірші та поеми

Блакитний Коваль

1952–1974

Юліану Чарпінському

Багато, багато На світі доріг, А нашу, мій брате, Затрушує сніг.
І навіть до неї Не можем прийти, Бо мури довкруг І жорстокі кати.
Далеко Вкраїна, Степи і пітьма, Та іншої стежки До неї нема…
Вона нас з’єднала, Мій друже, в тюрмі, Вітчизна у серці — І ми не самі…
Яка б не була Перед нами стіна, У нас, побратиме, Дорога одна…

таб. Джардас

1952 р.

Пісня шукачів тайни*

Ідем, ідем в далеку Путь, І все запитуємо ми: «Де нам знайти ясну Любов Серед вселенської пітьми?» Нам гримить далина: «У юрбі не шукай, Як настане весна — Вирушай в дальній Край… Поміж бур і погроз, Поміж рушень основ, Поміж гуркоту гроз Знайдеш ясну Любов…» І знов ідем поміж примар. Де вороги і де брати? Яка Любов, який пожар Дозволить мужність віднайти? Нам гуркочуть громи: «Слухай наші слова!» Поміж мороку й мли Блискавиця співа: «Скинь непевність із плеч. Не залежуйся, встань! Знайдеш мужності меч В громі дивних повстань!» Шумлять бої. Гримить гроза. Та не вспокоїться душа… І нас в бою, поміж вогню Сердечний біль не залиша… А нечутна струна Заклика до путі. Далина, далина Стеле стежки круті. Треба гори пройти, Подолать Висоту… У безмовності ти Знайдеш Правду Святу!