Заберіте мене, заберіте,
Журавлі із дитячої казки,
До блакитного світу.
До забутої щирої ласки…
1972 р.
* * *
Заіскриться зірниця.
Будуть обрії добрі.
Щезнуть межі-мережі.
Для героїв крилатих,
Для долаючих ґрати,
Із забутої хати
Вийде Зоряна Мати.
Будуть рими незримі.
Будуть ночі пророчі.
Будуть зорі стозорі.
Для шукаючих шляху,
Не для тих, що із праху,
Для казкових жар-птахів,
Для позбавлених жаху
Будуть діти, як квіти.
Будуть квіти радіти.
Буде Слово-Стомова.
Для живого насіння,
Для проміння й пагіння,
Для зірок мерехтіння,
Для боріння й горіння
Будуть стежки-мережки.
І шептання кохання.
І Мовчання Світання…
1972 р.
* * *
По всесвітньому базару
Я століттями блукаю…
Із ягнятами у парі
Лева грізного стрічаю.
У злодіїв знахабнілих
Люд купує власні речі,
І, зітхаючи несміло,
Підлим цінам не перечить.
Жеребців праісторичних
Пропонують конокради
Для видовищ ідилічних,
Для ганебного параду.
Все змішалося у вирі
Велелюдного базару —
Люди воєн, люди миру,
І реальності й примари!
Пропонують черні п’яній
Із-під смокінгів та мантій
Низки перлів череп’яних
І фальшивих діамантів.
Лише я в юрбі никаю
Не для жадоби грабунку, —
Власне серце відкриваю
Для безцінного дарунку.
Чорним роєм ходять люди,
Серце мацають скептично:
— А навіщо годна буде
Річ тривожна і незвична?
Я пояснюю потиху:
— Вірне серце — друг надійний,
З ним не згинеш серед лиха,
Вир здолаєш неспокійний,
З ним перейдеш довгі гони.
Як у казці дивовижній!..
— Хай від казки бог боронить.
Не протягнеш з нею й тижня!
Не потрібні нам химери
Совістливі, бунтівливі:
Зробим серце: з полімерів —
Безвідмовне і щасливе!
По базару я никаю,
Людям щирість пропоную,
Та ніяк не напитаю,
Хто дарунок мій купує!
Все даремно, все даремно!
Цілі всі мої товари.
Над базаром вечір темний,
В небі плинуть сірі хмари…
Люд розходиться додому.
Я тамую в серці муку,
Пересилюю утому
І кладу Любов їм в руки…
— Ось, погляньте, любі друзі,
То коштовність не маленька,
У скорботі і у тузі
Вам служитиме вірненько!
Люди дивляться, хихочуть.
Потішаються з Любові…
І ніхто її не хоче
Навіть даром, безкоштовно…
А базарище пустіє,
Наливається імлою…
А у небі Зорі мріють
І… сміються наді мною…
Листопад 1972 р.
Всеохоплення миті*
Бачу, бачу —
Мріє хмарка в блакиті…
Плачу, плачу —
Хочу її зупинити…
Ох, кому це під силу —
Всеохоплення миті?
Не вмирай, білокрила,
Дай тебе полюбити!
Не для тебе
Ніжноплинні цілунки,
Хмари в небі
Для вогнистого трунку…
Сонце ясне
Обійма їх жагуче,
Доля щасна
Їх чека неминуче, —
Ніжні громи,
Блискавиці єднання,
Тиша втоми
І дощі віддавання…
А тобі — лиш надія —
Всеохоплення миті…
Мріє, мріє
Біла хмарка в блакиті…
1973 р.
Народи мені, дівчино, сина…*
Народи мені, Дівчино, Сина,
Уночі народи…
Під кущем молодої калини
Горілиць поклади…
Сяйво зоряне, пахощі квіту
Хай Він вип’є вночі…
Ковалі у Незримому Світі
Приготують мечі.
І ніхто не підніме ту крицю,
Тільки Він, лише Він, —
Коли в нашім Краю заіскриться
Грізний час Дивозмін.
Він устане до буйного герцю
І здолає пітьму,
Бо нездоланність сіяла в серце
Ти, Дівчино, Йому!
Народи ж мені Воїна-Сина —
Козака народи.
На коліна Матусі-Вкраїни
Горілиць поклали…
1 червня 1973 р.
Сюїта кохання*
Коханий, заграй мені тишу
На дивну бандуру Мовчання,
Хай душу мою заколише
Сюїта смеркання…
Заграй на сопілку чекання
Безмовну симфонію дива.
В колисці надій і кохання
Я буду щаслива.