УКРАЇНО — ЗОРЯНА СЕСТРИЦЕ!
УКРАЇНО — МАТІНКО ЗЕМНА!
Воскресайте, злийтеся докупи
Понад перепонами століть!
Кості матерів, козацькі трупи,
Оживайте, у життя ідіть!
Ляжу я над прірвою страшною,
Творячи дороги і мости,
Від того падіння наді мною
Небувалі спалахнуть світи!
Йдіть по серцю,
по чолу,
по грудях!
На тім боці — Заповітний Край!
Час останній!
Поспішайте, Люди!
Нене Україно!
Поспішай!
9 січня 1977 р.
Ой ходив я в полі*
Ой ходив я в полі, ой ходив я степом,
Гей, ходив я в полі при дорозі…
Ой шукав я долю, гей шукав я волю,
Гей, шукав я долю на морозі…
А дорога в’ється, а мороз сміється,
А моєї долі все немає…
Чи вона у лоні, чи в тяжкім полоні,
Чи вона між зорями блукає?..
Ой ходив я світом, і весною, й літом,
Все шукав Причинну Україну.
А побачив сльози, а побачив грози,
А почув лиш пісню солов’їну…
Сльози висихають, громи затихають,
Соловей співає, не змовкає…
А моя Вкраїна — Пісня Лебедина —
Новий шлях до Вирію шукає…
1978 р.
Легенда про Січ
Балада
Хтось там базіка, що Січ зруйнували
І розгромили козацьку потугу,
Що Катеринині пси-генерали
Волю навіки припнули до плуга,
Хтось там доводить, що Казки Твердиня —
То сміховинна луна історична,
Запахи Дикого Поля полинні
Та сентименти дідів романтичні,
Хтось запевняє, що диво-герої
Закам’яніли у скіфській подобі,
Й стала їх слава дитячою грою
На архаїчному спогадів гробі!..
Все те — неправда, кохані братове!
Я оповім нині правду велику,
Тільки не слухайте ницого слова
Від звироднілих, од без’язиких…
Сталося так… Генерал Текелія
Взяв у облогу притулок орлиний.
А отамани в останній надії
Раду зібрали в ніч горобину.
Палахкотіла козацька колиска…
Та характерник — мудрий, старезний —
У ореолі перунових блисків
В душу братерства дивився столезну.
— Правда проста, як щоденне світання,
Правда гірка, ніби путо п неволі:
Марні покиньмо тепер сподівання —
Одвоювати полегкість у долі!
Є дві дороги — одна до покори,
Інша — у Зоряні Вічні Хороми.
Перша — то муки, зневага і горе,
Друга — стежина небесного грому!
Гей, вибирайте, діти кохані:
Долю приземлену, долю крилату!
Ці — хай ідуть у одвічне блукання,
Ці — вирушають до Нової Хати!
Ну-бо! паліте вогнище яре!
Так, мої лицарі! Станьте у коло!
Хай нині вражої сили примара
Нас пожене у Небесному Полі!
…Бачили ті, що лишалися жити,
Бачили ніби й солдати ворожі,
Як у вінку із волошок та жита
З неба спускалася Матінка Божа.
Прямо до Неї з пломінної Січі
Йшли непокірні, йшли вогнеликі,
Ніжно дивилися н зоряні Вічі
І… пропадали в безмір’ї великім…
……………………………………..
Так промайнули віки невимірні.
Хортиця нижня в тумані розтала.
Лицарі ж Волі у Краї Зазірнім
Січ Небувалу вже збудували.
Гляньте ночами на ясне склепіння —
То палять вогнища лицарські лави,
То променистих щабель миготіння,
То мерехтіння грядущої слави.
Диво зростає в серці народу,
З неба злітає крилате насіння.
Будьте готові до нових походів —
Довбиші б’ють у литаври сумління!
І не зупинять звитягу небесну
Інші Потьомкіни чи Текелії!
Браття, виходьте з полонів облесних
В Січ Полум’яну великім мрії!..
Квітень 1978 р.
17 червня 1775 року*
Кругом — чужі полки.
Горить кохана Січ.
Навіки козаки
Ідуть у темну ніч…
А Хортиця мовчить —
Зґвалтована вона.
І чайкою ячить
Вкраїнська далина.