31 грудня 1980 р.
Звідки?.
Любі читачі!
При зустрічах з вами частенько чуєш запитання: де ви народилися, де вчилися, як стали письменником, чому вибрали ту чи іншу тему, чому пишете се чи те. Хочу відповісти на всі можливі й неможливі запитання одним-единим жартівливим заспівом.
Мене в полі породив
Синьоокий Зоре-Див.
І Земля, неначе Мати,
Стала хлопця колихати…
І приснилося мені:
Іде легінь на коні —
На козацькому коні
В малиновім жупані…
І побачив козачина,
Що в житах якась дитина —
Голомозе, голе, босе,
У віночку із колосся,
У волошковім роздоллі,
В українськім диво-полі,
В диво-полі, у три-полі,
У одвічнім терно-колі…
Здивувався той козак:
Що за дивний долі знак?
Чи відьомська ця дитина
Чи із неба — янголина?
Погадав не більше миті,
Взяв мене у тому житі
Та й закутав у жупан…
І поїхав я, мов пан,
На козацькому коні
В запорозькім жупані.
Край дороги біля клена
Хлопця стріла наречена.
Він мене їй подає
І словами виграє:
— Ось тобі, крім чоловіка,
Ще й забава невелика,
Подарунок Зоре-дива,
Буде доля в нас щаслива!
Засміялася дівчина,
Що така в них с дитина.
Цілувала, милувала,
У любистку обмивала…
Пересидів я тоді
У лелечому гнізді,
Доки гралося весілля,
Святкували новосілля…
І рішили мама й тато
Мене людям показати…
…Покотились буйні літа
Наді мною, понад світом,
Над роками, над думками,
Над казковими стежками…
Все частіше мені сниться,
Що лежу я у пшениці,
Що я бавлюсь серед жита,
Тільки зорями покритий,
В диво-полі, у три-полі,
У одвічнім терно-колі.
Це було чи не було?
Часом спогад замело…
Чи відьомська я дитина.
Чи із Неба — Янголина?!.
1 лютого 1981 р.
Колесо Еклезіаста
Все відносно у широкім світі —
Хтось вмира, а хтось на тім живе…
Птах конає, риба б’ється в сіті,
З них життя зародиться нове…
Я в темниці б’ю об мури лоба.
За вікном — кохання голубів,
Їм мої терзання до хвороби,
В’ють собі гніздечко у трубі…
Так усе, отак усе довкола,
Як казав старий Еклезіаст:
Божевільний крутить давнє коло
І віками топче той же ряст.
Тільки ось питання: а навіщо?
То ж неусвідомлений полон!
Ворухнись, і марево зловіще
Утече, немов дитячий сон.
Лиш знайти, знайти чарівне слово,
Щоб душі гукнути: пробудись!
Крила у собі відчути знову,
Ринутися з мороку увись!..
31 квітня 1981 р.
Самотня пісня*
Ой, порай мене, мати, порай
Де мій згублений рай
Знай, мій сину розгублений, знай,
Що твій рай — рідний край…
Ти летиш по далеких світах,
Мов засмучений птах,
У чужинських полях і лісах
Лише пустка і жах…
Повертай з чужини, повертай
У весняний розмай…
Знай, мій сину розгублений, знай,
Що твій рай — рідний край…
21 серпня 1981 р.
* * *
В зачаровану путь
Пропливають віки, наче тіні.
Лише миті живуть
У гарячого серця тремтінні,
Лиш вони, лиш вони,
Ніби зерна, летять над світами,
Із душі глибини
Виростають дітьми і квітками.
Вічна мить, дивна мить,
Всеосяжна, як це видноколо,
Де ряхтить і зорить
Таємниче Уранове поле,
О прийди, освяти
Мого серця болюче горіння,
Дай зрости у світи,
Де безсмертні розквітнуть пагіння.
О душі пелюстки,
Між якими таємна зернина,
Вас полонять віки,
А зернина у землю порине,
З того вона вона
В мить урочу листком затріпоче..
Мить ясна, мить рясна —
Мого серця надзоряні очі!
3 листопада 1981 р.
* * *
Доленько, де ти? Стиха озвися.*
— Я — твоя тінь…
Ось піл ногами лежу, подивися,
У пилюзі, на постелі терпінь…
Доленько люба, хто ти, яка ти?
— Я — твоя сила!
В ямах темниць, під сокирою ката
Міць нагнітила…
Доленько тайна, як тебе звати?
— Я — твоя мрія…
Вийшла колись із Правічної Хати
У буревії…
Доленько рідна! Тебе я приймаю —
Любу, убогу…
Підем пустелею до Небокраю,
В гості до Бога…
Сонце палюче, гади лукаві —
Все промайне…
Ти — моя радість, ти — моя слава,
Лише не кидай мене!..