Він прибув до міста, як один із тих позбавлених трону європейських монархів, голів скинутих династій, що досі використовували замість прізвищ почесні титули на зразок «Грецький», «Югославський» чи «Італійський», а скорботного префікса -екс для них ніби зовсім не існувало. Його спосіб буття ніби промовляв: я не є ексхтось там; він був величним у всьому: в накрохмалених комірцях, запонках, у шитих на замовлення англійських туфлях, у манері наближатися до зачинених дверей, не сповільнюючи ходи, бо знав, що вони перед ним відчиняться; також у своїй підозріливій натурі, через яку щодня зустрічався наодинці з кожним сином, аби допитати, що говорять про нього інші брати; а ще — у виборі автомобілів, у захопленні азартними іграми, у неможливій для відбиття пінг-понговій подачі, в замилуванні до повій, віскі й фаршированих яєць, а також у часто повторюваній сентенції — улюбленому вислові абсолютних повелителів від Цезаря до Гайле Селасіє — що єдиною цнотою, про яку варто піклуватися, є лояльність. Він часто змінював мобільний телефон, майже нікому не давав номера й не відповідав на дзвінки. Журналістам і фотографам зась було потрапити до його дому, зате завсідниками там були двоє чоловіків із його покерного товариства — сивоволосі гульвіси, вбрані зазвичай у куртки зі світло-коричневої шкіри й пістряві смугасті краватки, котрих загал підозрював у вбивстві їхніх багатих дружин, хоча в одному випадку звинувачень так і не висунули, а в іншому — відхилили.
Щодо власної відсутньої дружини він зберігав мовчання. У його заповненому фотознімками будинку, де стіни й камінні полиці були заселені рок-зірками, нобелівськими лауреатами й аристократами, не було жодного зображення пані Ґолден, чи як там вона звалася. Усе вказувало на якесь безчестя, і ми, на свій сором, пліткували про те, що могло статися, снуючи домисли про масштаб і розперезаність її невірності, уявляючи її якоюсь німфоманкою високого роду з набагато скандальнішим, ніж у будь-якої кінозірки, сексуальним життям, про чиї походеньки знала кожна жива душа, окрім її чоловіка, котрий не зводив із неї обожнювального погляду засліплених від любові очей, вірячи, що вона — кохана й доброчесна жінка його мрії, аж до того жахливого дня, коли друзі розповіли йому правду; вони прийшли цілим гуртом, щоб йому про все розповісти, а він як не ошаліє! як не почне їх паплюжити, обзиваючи брехунами й зрадниками! — допіру всімох вони змогли його втримати й не дати скривдити тих, хто змусив поглянути правді у вічі, і тоді він нарешті зробив це, прийняв правду, вигнав дружину зі свого життя й заборонив їй бачитися з синами. Лиха жінка, говорили ми поміж собою, маючи себе за всезнавців; ця історія нас задовольняла, і в такій версії ми її прийняли, насправді ж бо набагато більше переймалися власними клопотами, а справами Н. Ю. Ґолдена цікавилися лише до певної міри. Ми відвернулися й перемкнулися на власне життя.
Як же ми помилялися.
Чим є добре життя? Чим є його протилежність? Це питання, на які не отримати двох однакових відповідей. Тепер, у наші малодушні часи, ми заперечуємо велич Універсального, обстоюючи й прославляючи свої локальні Фанатизми, тож мало про що можемо дійти згоди. Тепер, у наші вироджені часи, люди, схиблені лиш на марнославстві й власній вигоді — порожні, набундючені люди, для яких не існує меж у просуванні їхніх дріб’язкових інтересів, — претендуватимуть на роль великих очільників і благодійників, які працюють для загального блага, а всіх, хто їм суперечить, обзиватимуть брехунами, заздрісниками, нікчемами, дурнями, занудами і — вивертаючи правду навиворіт — нечестивцями й продажними шкурами. Ми настільки розділені, настільки ворожі одне до одного, настільки керовані святенництвом і презирством, настільки загублені в цинізмі, що називаємо свою пихатість ідеалізмом, настільки розчаровані нашими правителями, настільки охочі глумитися з інституцій нашої держави, що саме слово «доброта» вже позбулося значення і, мабуть, його треба відкласти на якийсь час убік, як і всі інші затруєні слова: наприклад, «духовність», наприклад, «остаточне вирішення», або ж (принаймні в контексті хмарочосів і картоплі фрі) «свобода».