Правничий термін бенамі звучить майже на французький манір: ben-ami, спонукаючи довірливих помилково вважати, що це означає «добрий друг», bon ami, або «коханий», bien-aimé, або щось подібне. Але насправді це слово має перське походження і його корінь не ben-ami, а bé-námi. Bé — це префікс, що означає «без», а nám значить «ім’я»; таким чином, benami — це «безіменний», або ж анонім. В Індії угода бенамі — це купівля нерухомості, при якій гаданий покупець, на чиє ім’я вона купується, є лише підставною особою, яку використовують, аби приховати справжнього власника. У давньому американському сленгу бенамі називали beard — «бородою».
У 1988 році уряд Індії прийняв Акт (заборони) операцій бенамі, котрим оголосив такі угоди незаконними, а водночас дав державі можливість реквізувати нерухомість, що перебувала у «власності бенамі». Залишилося, однак, чимало лазівок. Одним зі способів, якими держава намагалася ці лазівки прикрити, було запровадження системи Аадхаар. Аадхаар — це дванадцятизначний номер системи соціального страхування, пожиттєво присвоєний кожному громадянинові й кожній громадянці Індії, використання якого є обов’язковим у всіх фінансових операціях та операціях із нерухомістю, що дозволяє таким чином відстежувати участь громадян у цих операціях електронним шляхом. Однак чоловік, відомий нам під ім’ям Нерона Ґолдена, що понад два десятки років був американським громадянином і батьком американських громадян, випереджав події. Коли сталося те, що сталося, і все вийшло на світло денне, ми дізналися, що дім Ґолденів у ста відсотках належав певній пані літнього віку, тій самій пані, котра була старшою з двох довірених осіб Нерона, а поза цим не можна було довести існування жодних інших юридичних документів. Але сталося те, що сталося, і після того розвалилися навіть стіни, які Нерон так дбайливо зводив, і розмах його злочинної діяльності постав перед нами у всій своїй відразливій повноті, оголений у денному світлі правди. Це буде у майбутньому. А поки що він був просто Н. Ю. Ґолденом, нашим багатим і — як ми виявили — простацьким сусідом.
У таємному, порослому травою чотирикутнику Садів я повзав, перш ніж навчився ходити, ходив, перш ніж навчився бігати, бігав, перш ніж навчився танцювати, танцював, перш ніж навчився співати, а потім танцював і співав, доки не навчився завмирати в тиші, і нерухомо стояв, прислуховуючись до серця Садів, літніми вечорами у зблисках світлячків, і став, принаймні у власному уявленні, митцем. Якщо точніше, потенційним кіносценаристом. А у мріях — навіть режисером, а якщо вжити давню піднесену формулу — творцем авторського кіно.
Досі я ховався за першою особою множини й можу до цього повернутися, але тепер збираюся себе представити. Я є. Але в певному сенсі я не надто відрізняюся від своїх персонажів, що також маскували своє єство — тієї сім’ї, чиє прибуття в мої околиці підсунуло мені великий проєкт, якого я шукав, дедалі більше втрачаючи надію. Якщо Ґолдени затято намагалися стерти своє минуле, то я, котрий узяв на себе роль їхнього хронікаря — і, можливо, їхнього уявлювача, імажинера, як називають тих, хто вигадує атракціони в диснеївських тематичних парках — самоусуваюся за своєю натурою. Як там писав Ішервуд у зачині «Прощання з Берліном»? «Я — фотокамера з відкритим об’єктивом, цілком пасивна, що реєструє, не думаючи». Але то було хтозна-коли, тепер же настала епоха розумних фотоапаратів, що думають замість людини. Може, я і є таким розумним фотоапаратом. Я реєструю, але не зовсім пасивний. Я думаю. Я змінююся. Можливо, я навіть вигадую. Зрештою, бути імажинером — це зовсім не те, що бути буквалістом. Намальована Ван Гогом зоряна ніч зовсім не нагадує фотографію зоряної ночі, а проте залишається визначним зображенням зоряної ночі. Давайте просто погодимося, що я віддаю перевагу живопису над фотографією. Я — фотоапарат, що малює.
Звіть мене Рене. Мені завжди подобалось те, що наратор «Мобі Діка» насправді не відкриває свого імені. Звіть-мене-Ізмаїлом міг би «насправді», себто в тривіальній Реальності поза межами величної Дійсності роману, він міг зватися… та як завгодно. Він міг би зватися Бред, або Тріґ, або Орнет, або Скайлер, або Зік. Він міг би зватися навіть Ізмаїлом. Ми не знаємо, а отже, подібно до свого великого попередника, попереджаю, що не представлюся прямо: мене звати Рене. Звіть мене Рене — це найбільше, що я можу вам запропонувати.