Стурбовано поглядав Денон на захід. Звідти насамперед можна чекати нападу. Денона проймав дрож, коли він уявляв собі, як кинеться кіннота на фланги французького війська. Жодного солдата не зосталося б по тій різанині. А йому та іншим цивільним загрожувала б неволя. Він не виконав би завдання, й Академії наук у Парижі довелося б ще довгі десятиліття чекати на малюнки храмів, пірамід і гробниць з часів фараонів. Од витривалості війська залежить, чи буде відчинено браму до єгипетської сивої давнини.
Уже дев'ятнадцять днів ідуть солдати, страждаючи від пекельних мук. Чи витримають ще один день? Завтра 21 липня 1798 року за європейським календарем. Яким ввійде цей день у всесвітню історію? Як день катастрофи марнославного генерала Бонапарта чи як день нового періоду в дослідженні прадавньої культури? Наполеон прагнув завоювати країну фараонів, а наука — розкрити її таємниці.
Денон, повернувшись до півдня, пильно вдивлявся в обрій. Піщане море здавалося нескінченним. Однак там, далеко-далеко попереду голови війська, з пустелі наче виринало щось схоже на малесенький сірий трикутник. Ні, там таких зубців кілька. А може, це вигравало мерехтливе від спеки повітря?
Денон піднявся в сідлі, рукою затулив від сонця очі. Сірі трикутники тепер виднілися виразніше. То був не міраж. Денон тремтів з несподіваного щастя. Звівши до неба руки зі стиснутими кулаками, він вигукнув хрипким голосом:
— Піраміди! Піраміди!
Солдати, що йшли ліворуч од нього, стомлено підвели голови, подивилися байдуже і знову втупили застиглі погляди в пісок. Піраміди були для них чимось незрозумілим. А той цивільний на своїй шкапі, мабуть, через спеку стерявся, бо навіщо здіймати такий галас?
Сонце сіло, і враз запала ніч. Солдати кинулися на землю, наче під зливою куль у бою. Ніхто навіть не глянув на казково гарне зоряне небо.
Удосвіта солдати ще лежали так, як попадали звечора. Та знову воля генерала Бонапарта підвела їх і змусила далі долати пустелю. Коли на сході замрів обрій, коні занепокоїлися: вони чули воду й форкали.
Раптом спереду назад прокотився гук:
— Ніл! Ніл!
Витягнувши шию й жадібно роздуваючи ніздрі, Денонів кінь помчав до річки. Вершник зачаровано дивився на схід. Наче в казці Тисяча однієї ночі, на тому березі Нілу здіймалися в небо стрункі вежі чотирьохсот каїрських мінаретів, У вранішньому сонці сяяли золотом високі мечеті, оточені ажурними, ніби гаптованими зубцями палаців. Арки й шпилі, що виблискували, як полірований метал, наче віщували Денонові: у цьому місті він побачить силу-силенну прегарних речей. Найвидатніші будівничі Сходу перевершували один одного, створюючи в пустелі це казкове марево.
А тут, на західному березі, проти похмурих гір Мокаттам, здіймалися піраміди, кам'яні велети давнини, вічні свідки могутності фараонів. Зведені арміями невільників протягом довгих років, вони свідчили про відшмагані до м'яса спини, про піт, кров і стогони. Лишилося загадкою, з якою метою їх споруджено. Ніхто не міг пояснити значення цих кам'яних велетів і вартових, що чатували перед ними, — сфінксів.
Денонів олівець біг по аркушу, малюючи те, що бачило око митця. Наче одержимий Денон малював і тоді, як десятитисячна кіннота володаря Єгипту Мурад-бея ринула, фанатично виючи, на добре муштровані загони Наполеонового війська.
Почалася жахлива різанина, бій кривих шабель з карабінами. Фанатичні поборники ісламу насідали безладними юрбами, а французи стояли в бойовому порядку й стріляли тільки за командою.
Денон малював нападників-мамелюків, коней, що ставали диби, поранених. А за ними здіймалися піраміди. Величні й похмурі, як і чотири тисячі років тому,
Наполеон переможцем увійшов до Каїра. Віван Денон заходився малювати мусульманські будови.
Своєму генералові Дезе Наполеон наказав переслідувати мамелюків, що тікали до Верхнього Єгипту.
Денон поїхав з генералом Дезе. Його трясло, наче в лихоманці, коли він увійшов до міста старожитностей — Фів — і побачив храми, статуї, зображення богів, склепи, підземні ходи й печери; скрізь він бачив таємничі картини, гравюри й рельєфи з тих часів, коли ще не було ні Риму, ні Афін. Своєрідне, незбагненне, багатюще зібрання старожитностей. Найбільше в світі!
Стіни храмів, колони, цоколі статуй і руїни величезних будівель — усе було вкрите ієрогліфами. Що вони означали? Що хотіли переказати нащадкам люди, які жили тут тисячоліття тому?