Англія тріумфувала. У вересні 1801 року французька залога в Александрії спустила зі щогли прапор. Це означало капітуляцію. Після такого кровопролиття, після стількох перемог і незліченних жертв — відмовитися від Єгипту! Наполеонів похід, так славетно початий, перетворився на лиху пригоду.
Англійці зажадали від французів залишити в Єгипті всі зібрані старожитності.
Вчені, що втратили зір у країні над Нілом, обурювалися. Та ніщо не допомагало. Англія була невблаганна, адже вона мала тепер найбільший у світі військовий і торговий флот.
Франція віддала скарби, що за них її вчені жертвували життям і здоров'ям. Серед тих скарбів був і чорний камінь з Розетти. Але французам зосталася маленька втіха — малюнки Вівана Денона. Вони стали засадою нових досліджень. Загадкові єгипетські старожитності, детально скопійовані, чекали на людей, що їх вивчатимуть.
Наполеонове військо зазнало поразки. Наука готувалася до перемоги розуму.
ЖАН-ФРАНСУА ШАМПОЛЬЙОН РОЗГАДУЄ ІЄРОГЛІФИ
Учителі гренобльської школи шанобливо схилилися перед префектом департаменту Жаном-Батістом Фур'є. Високий гість вважався найславетнішим фізиком і математиком Франції. Він брав участь в єгипетській кампанії як керівник наукової комісії і мав унікальне зібрання єгипетських старожитностей. Фур'є викликав захват учених, його вщедряли такими відзнаками, як мало кого з великих людей Франції.
Яка шана для школярів — бути представленими такому славетному вченому! Вони дивилися на його високе чоло, що круто здіймалося вгору, на гостро вигнутий ніс, на тонкі вуста і сірі, незвично світлі очі. Суворі очі! Месьє Фур'є, напевне, збирався покарати всіх нероб. Його сірі очі дивилися так проникливо! Напевне, він уміє читати думки.
Учні один за одним винувато опускали погляд. Тільки один не відвів очей. Він і далі зачудовано дивився на геніальну людину. А завваживши усмішку на устах славетного вченого, всміхнувся й сам.
— Як тебе звати, хлопчику? — спитав високий гість.
— Жан-Франсуа Шампольйон, месьє.
Фур'є обернувся до вчителя:
— Хлопчик схожий на єгиптянина. Хто його батько?
— Книжковий крамар, пане префект. Він має у Фіжаку книгарню.
— І ти теж продаватимеш книжки? — спитав Фур'є хлопця з вузьким смаглявим обличчям.
Темні очі сміливо блиснули. Не звертаючи уваги на вчителя, що на мигах наказував йому вклонитися, хлопець відповів:
— Ні, месьє, я волів би бути мовознавцем.
На обличчі великої людини відбився подив. Цю ж мить директор школи скористався нагодою похизуватися знаннями учня:
— Франсуа напрочуд здібний, пане префект. Він майже вільно розмовляє латинською мовою і грецькою, та ще вчиться перекладати давньоєврейські тексти.
— Дивовижно! — мовив Фур'є, пильно придивляючись до хлопцевого обличчя. Потім, наче отямившись від глибокої задуми, несподівано сказав учневі: — Як хочеш, можеш подивитися мою колекцію. Тебе цікавлять єгипетські старожитності?
Жан-Франсуа аж здригнувся, очі йому заблищали. Він рішуче кивнув головою.
І от хлопець стоїть перед речами, яких він ще зроду не бачив. Це малюнки храмів, камянні колосів, уламки статуй, шматки папірусних сувоїв, вкриті чудернацькими знаками. А далі — пошкоджена кам'яне дошка, геть поцяткована фігурками з дивно застиглими контурами. Очі в хлопця перебігали з однієї речі на іншу, ніби він хотів усе це назавше закарбувати в пам'яті. Але дошка з позначками найчастіше притягувала його погляд.
Фур'є мовчки стежив за своїм юним гостем, коли-не-коли пояснюючи те чи інше. А хлопець тільки кивав головою і наче причарований стояв перед старовинними речами, не зводячи з них очей.
Жан-Франсуа поводився якось дивно. Його запальні цікавість до колекції занепокоювала. Здавалося, він бачить перед собою якесь марево. А хіба він не схожий обличчям на того юнака з кам'яного фрагмента? Великі мигдалевидні очі, вузький ніс, повні вуста. Обличчя хлопця з часів фараонів! Нарешті він звів очі й, вказуючи на папірус із ієрогліфами, спитав:
— Чи не можна це прочитати?
Зненацька Фур'є відчув себе учнем, що не годен відповісти учителеві. Він тільки заперечливо похитав головою.
— Я прочитаю! — впевнено сказав хлопець. — За кілька років. Як підросту.
І дивна річ — Фур'є, славетний Фур'є, статечний дослідник і науковець, повірив хлопцеві!
Тринадцятирічний Жан-Франсуа лякав свого старшого брата жагою знання. Жан вивчав мови — сірійську, халдейську, арабську, коптську, вивчав із незбагненною витримкою. В його кімнаті завше горіла свічка мало не до ранку.