Брат схоплювався тоді з ліжка:
— Жане, тобі вже давно треба спати. Ти занедужаєш, коли так перевтомлюватимешся.
Жан підводив очі від столу, заваленого книжками, грубезними фоліантами й рукописами. То був погляд фанатика, скерований у далечінь, неприступну звичайній людині. Погляд той линув через простір і час.
Голос у Жана лунав як чужий:
— Мені здається, що писемні позначки давніх китайців у чомусь схожі на ієрогліфи. Якби я міг це довести!..
Хлопець втупився поглядом у купу книжок на столі. Знову замислившись, він промурмотів:
— Треба попросити Фур'є, щоб дістав мені тексти Зенд-Авести. У Греноблі нічого немає.
Старший брат, зітхнувши, укладався знову в ліжко. «Тексти Зенд-Авести, святої книги персів! Давньобактрійськсю мовою! Її хоче вивчати тринадцятирічний хлопець? Боже милосердний, до чого ж це приведе? Хіба ж може таке юне створіння вмістити в своїй голові знання, яких стало б на сотню вчених?»
Жан-Франсуа міг. Він поклав собі через якийсь час читати ієрогліфи так, як латиніст читає Ціцеронові твори. І все, що Жан вивчав далі, слугувало цій єдиній меті. Грубезні фоліанти, книжки, хитромудрі тексти, які хлопець діставав собі, не навчили його нічого нового. Йому потрібні були інші джерела, з яких він довідався б про фараонів. Він обнишпорив бібліотеки, вивчаючи все, що стародавні історики писали про державу фараонів. Він читав Геродота, Діодора, Страбона, Гераполлона. Невже жоден з них не знав, що таке ієрогліфи? «Батько історії» Геродот відвідав Єгипет за чотириста п'ятдесят років до нашої ери й описав храми, піраміди, гробниці, які вже тоді стояли тисячі років.
Шампольйон гарячково працював. Гортав сторінку за сторінкою. Розповідай, Геродоте, розповідай усе, що бачив! А ви, араби й копти, що знали ви про давній Єгипет?
Що? Копти, нащадки давніх єгиптян, так мало можуть розповісти? Але ж їхня мова і письмо походять від тих прабатьків!
Жан узявся вивчати коптські письмена. Він порівнював їх із текстом біблії та фрагментами арабських поезій. Перекладав з давньоєврейської мови на коптську, з коптської — на латину. Деякі розповіді про фараонів збігалися, деякі суперечили одна одній. А всі разом? Чи досить цього, щоб скласти бодай приблизну карту держави фараонів? Напевне, досить.
І Жан-Франсуа Шампольйон запропонував ученим першу карту давнього Єгипту. Юнакові було сімнадцять років. Карта приголомшила вчених, але й викликала в них сумнів. На якій підставі її зроблено? Хто може знати, де пролягали межі Єгипту чотири тисячі років тому, ба навіть раніше?
— Я зібрав матеріал для книжки, — повідомив Шампольйон. — Вона матиме назву: «Єгипет за часів фараонів».
— Нісенітниця! — відповіли вчені. — З допомогою тільки самої уяви не можна написати історію держави, про яку відомо лише, що вона існувала.
Жан-Франсуа написав ту книжку. Вступ до неї він прочитав членам Гренобльської академії. Вчені мужі чудувалися, як діти, що слухають розповідь про фантастичну подорож. Перед ученими стояв сімнадцятилітній хлопець і розповідав про фараонів так, наче сам жив у їхній країні. Сміливо і впевнено розвивав він плин своїх думок, і жоден з-поміж слухачів не спромігся щось заперечити.
А з яким запалом юнак говорив! Його розповідь нагадувала стрімкий потік, що все підхоплює за собою. Присутні в залі відчували: Шампольйон позначений геніальністю. Він уже опанував такі галузі науки, що вивчення кожної вимагало б цілого людського життя.
Тут же, в залі, академіки одностайно ухвалили: Жан-Франсуа Шампольйон гідний бути членом Гренобльської академії.
Гаряче обійняв Фур'є наймолодшого академіка Франції. Для молодого генія Гренобль надто малий, Шампольйон повинен їхати до Парижа. Але перед тим — Фур'є таємниче всміхнувся — він хоче дещо показати юнакові. Показати виливок, копію чорної базальтової плити, що її викопав якийсь французький солдат з піску пустелі, коли будували укріплення поблизу Розетти на Нілі,
Жан прикипів очима до виливка, наче то був химерний витвір фантазії. Невже це справді можливо? Тут, на плиті, викарбувані ієрогліфи, а під ними — тексти давньоєгипетським скісним шрифтом та давньогрецьким письмом.
Ця плита — ключ до таємниці ієрогліфів, малюнкового письма давніх єгиптян! Мертві досі знаки тепер оживуть!
Години збігали, а Шампольйон сидів, схилившись над плитою. Він нічого не чув і не бачив, що відбувалося круг нього. Фур'є давно вже пішов з кімнати. Настав ранок, а Шампольйон усе ще дивився на тримовний камінь. Усіх його величезних знань було замало, щоб прочитати хоча б один з цих значків. Зате він упевнився: ієрогліфи не були малюнковим письмом, як твердили вчені вже сотні років. Але це треба ще довести. Треба звільнитися від впливу всіх попередніх гіпотез і шукати зовсім нової дороги.