Завдяки одній рекомендації Бельцоні домігся аудієнції в Мохаммеда Алі, володаря Єгипту. Паша милостиво дозволив продемонструвати йому модель механічного колеса і визначив, що це практично нікому не потрібна, хоч і цікава іграшка.
Голодний Бельцоні блукав кривими й смердючими завулками Каїра. Далека морська подорож, труднощі й приниження, яких він зазнав, — усе було марне. І навіщо він тягає з собою свій винахід? Геть цей мотлох!
Перехожі витріщили очі на чужинця-велетня, що раптом розтрощив об землю якусь чудернацьку дерев'яну річ і побіг до Нілу. Арабські хлопчаки й собі побігли туди. Вони побачили: чужинець стояв край води і пильно, не відводячи погляду, дивився на піраміди.
Бельцоні замислився: чи справді в тих величезних кам'яних спорудах сховано скарби? Чого ж він не шукає їх? На що, власне, очікує? Весь світ говорить про коштовності, що криє земля цієї країни. І він знову дивився на піраміди, які наче промовляли, що вони — величезні скарбниці. Справді, навіщо звеліли їх спорудити давні єгипетські царі? А тубільці, які ж вони дурні, що й досі не розгадали таємниці пірамід! Чи вони просто лінуються тягати звідти золото? Більшість їх вештається без діла, деякі сидять на нільському березі і глипають знічев'я очима, деякі дрімають під пальмами.
Бельцоні обійшов круг однієї піраміди, що здіймалася вище за три дзвіниці, поставлені одна на одну. Італієць придивився, як щільно припасовані брили. Входу він ніде не помітив. Тоді видряпався по брилах нагору і побачив звідти інші піраміди — менші, більші, велетенські.
На захід розпросторилася сіро-жовта пустеля, долі ліниво плинув Ніл. Коли річка, як йому розповідали, щороку заливає береги, то фундамент цієї піраміди опиняється в воді. Отже, ті, хто зводив цього колоса, напевне, зробили вхід там, куди не доходить повінь.
Бельцоні спустився додолу і заходився шукати. Шукав день за днем. Даремно! Голод гнав його до найближчих сіл. Жалісливі фелахи подавали йому тверді, як каміння, коржі.
Чи знають вони, де можна знайти старожитності? На мигах розпитував Бельцоні людей. Фелахи розводили руками. Це мало означати: старожитності е скрізь. На їхню думку, вся країна була величезним кладовищем пам'яток. Якийсь старий чоловік із каправими очима, майже сліпий, повів чужинця до давніх поховань з часів фараонів. Вони були порожні, пограбовані ще тисячоліття тому.
А проте Бельцоні копав, пересипав пісок, знаходив глиняні черепки, копав далі і нарешті знайшов дивовижні амулети. Вони мали вигляд гнояків, що звалися скарабеями. То були священні жуки давніх єгиптян.
Свої знахідки Бельцоні продавав у Каїрі європейським колекціонерам. Ті скуповували все, що походило з часів фараонів. Бельцоні приносив їм кам'яне начиння, вази, дзбани на олій, — часто самі уламки. Але туристи платили за все стільки, скільки він правив.
Бельцоні вже не здивувався, коли якийсь француз дав йому за шматок папірусу золоту монету.
Якщо ці вкриті письменами пошарпані шматки папірусу стільки коштують, то які ж гроші можна виручити за велику статую чи за колону з краму?
Накупивши книжок, що розповідали про країну фараонів, Бельцоні читав і вчився розрізняти, які саме старожитності можуть цікавити вчених, колекціонерів та музеї Європи. Тепер він уже не грабався навмання в піску, а копав уважно, із знанням справи. Він розкопував давні поховання. Цікавість Бельцоні до старожитностей зростала з кожним днем.
Сальт, британський генеральний консул в Єгипті, доручив йому, радше для жарту, ніж насправді, перевезти велетенську статую Рамсеса Великого з Луксора до Александрії. Бельцоні не вагаючись погодився. І йому пощастило зробити неймовірне: з допомогою сотень фелахів, дерев'яних колод і величезних саней він доправив кам'яного колоса до Нілу. Сконструйований ним підйомний пристрій із балок перетяг той монумент, що важив тонни, на велику барку. Вона попливла вниз за течією, і нарешті в Александрії вивантажили цілісіньку непошкоджену статую.
Генеральний консул Сальт дивувався і радів. Британський музей у Лондоні збагатився на ще один своєрідний коштовний експонат.
Бельцоні дістав нове замовлення: привезти до Александрії величезний обеліск. Але цього разу він зазнав невдачі. Довжелезна шпичаста колона, важка, як півдюжини брил найбільшої піраміди під Гізою, розтрощила барку на Нілі й затонула.
Будь-хто інший покинув би кам'яного велета там, на дні річки. Будь-хто, але не Бельцоні. Він звів над водою поміст, змайстрував підіймач із тросами і витяг колону на завчасно зроблений пліт.