Молодий фараон прагнув мирно жити з ворогами свого попередника. Говард Картер добре це знав. Він прочитав напис на пам'ятнику, що його звелів вирізьбити молодий фараон:
«Я знайшов Амонів храм у руїнах, святі місця — порослі бур'янами. Я знову звів святі храми, оздобив їх і обдарував коштовностями. Я вилив із золота й срібла статуї богів і прикрасив їх лазуритом та іншими самоцвітами».
Але щедрість не допомогла молодому фараонові здобути прихильність його ворогів. Він був родичем єретика Ехнатона, і жерці всієї держави жадали його смерті. Миролюбний фараон помер зовсім молодий. Наступником його став верховний жрець Ейє.
Картер міркував: перемігши, жрець-фараон не мав ніякої підстави переслідувати свого переможеного попередника після його смерті. Тож найвірогідніше припустити, що Тутанхамона поховано в Долині царів.
Але чому й досі не знайдено Тутанхамонової гробниці?
ГОВАРЦ КАРТЕР ШУКАЄ ГРОБНИЦЮ ФАРАОНА ТУТАНХАМОНА
ЛОРД КАРНАРВОН ЩИРО ВРАЖЕНИЙ
Зіпершись на малицю, лорд Карнарвон стояв перед входом до гробниці Рамсеса Шостого і дивився на скелясту долину. Він домовився з Говардом Картером тут зустрітися. Та після призначеного часу збігло вже близько години, а Картера й досі ще не було. Безлюдний курний шлях звивався через усе Місто мертвих. Жодне дерево, жодний кущ не милував ока в цій пустельній долині, вкритій уламками кам'яних брил та щебенем. Єдине, що рухалося по землі, була тінь шуліки, який самотньо кружляв у небі.
Лиховісна світова війна нараз перепинила потік туристів, яких раніше щороку повно наїздило в Долину царів. Масове вбивство, що почалося 1914 року, тривало вже три літа. Навіщо потрібно тепер шукати старожитності? Однаково людей нічого не навчило їхнє минуле.
Карнарвон зітхнув. Чи так буде завжди? І чи взагалі варто вивчати й доповнювати історію давнього світу, коли люди розв'язують розбіжність у поглядах і думках тільки з допомогою зброї? Як слушно сказав кілька років тому відомий археолог Девіс, стоячи майже на цьому самому місці:
«Я вивчив написи на гранітних колонах храму в Карнаку й мушу визнати, що сучасні можновладці своєю схильністю до хизування та войовничості значно перевершили давніх фараонів».
Цю думку Девіс висловив 1906 року, коли навіть песимісти ще не відчували ніякої небезпеки війни.
Лорд Карнарвон озирнувся навколо: запустіння в долині було наслідком війни, що вирувала в Європі. Що ж його тримає тут? Для кого він прагне знайти гробниці фараонів? Молоді вчені поміняли свій робочий одяг на військову форму. Тепер уже ніхто не цікавився династіями давньоєгипетських владарів. Гробниці Аменхотепа, Тутмоса і Рамсеса, знайдені тут, у долині, пограбовано ще за давніх часів. І хіба Девіс не казав: «Шукати в цій долині ще не займану гробницю так само безглуздо, як припускати, що всередині скелі живе миша».
Згадавши Теодора Девіса, лорд Карнарвон посміхнувся. Він ніколи особливо не симпатизував розумному, але надто холодному американцеві. Може, через те, що Девіс завше любив глузувати і мав за дурнів усіх людей, котрі не поділяли його поглядів. А ще Карнарвона дратувало, коли, виступаючи з доповіддю, вчений увесь час постукував зігнутим пальцем по долоні. Окуляри раз у раз сповзали йому аж на кінчик носа, та він не зважав на це.
У своїй уяві Карнарвон почув трохи гугнявий голос ученого, коли гой якось вшанував його розмовою:
— Чи давно ви в Єгипті, мілорде, га? Здається, кілька місяців, чи не так? Либонь, гадаєте, що досить вам трохи подлубатися тут кийком у піску, й відразу блисне в очі золотий скарабей з часів Рамсеса Великого? А чи знаєте ви взагалі; мілорде, що єгиптологію треба вивчати? Чи знаєте ви, що я витратив двадцять років на те, аби правильно прочитати ієрогліфи?
Тут він на мить замовк, бо окуляри знову зсунулися вниз. Тоді підняв руку й мовив:
— Як я не годен спіймати в небі шуліку, так і ви не можете без фахового знання розрізнити каменя з давньоєгипетськими письменами від нічого не вартого уламка скелі.
По цих словах він повернувся і пішов. Та раптом спинився й кинув через плече:
— Власне, навіщо ви шукаєте старожитності, мілорде? Щоб хизуватися ними вдома, га?
— Мене так само, як і вас, тішить річ, що пролежала в землі тисячі років.
— Які ви дурниці кажете! Я приїхав сюди не заради власної втіхи, а щоб збагатити науку новими знахідками, розумієте?