Абделад похитав головою:
— Хтозна, чи він і тепер певний, як два місяці тому, коли Хад Гасан знайшов грифелі. Відтоді ми весь час копаємо самі, аби наші недосвідчені люди не пошкодили чогось коштовного. А що з того? Ми не знайшли навіть малесенького глиняного черепка.
Хад Гасан вбив у себе на щоці муху, тоді взяв її на долоню і обдивився, наче якусь дивину.
— Ця муха несе з собою весну, — мурмотів він. — За кілька тижнів почнеться спека, тоді ми знову відпочиватимемо до наступної зими. Та мені кортить до того чимось потішити нашого шефа. Хоча б знищити пагорб щебеню біля Рамсесової гробниці, для цього я ладен працювати тут щодня до самісінької ночі.
— Авжеж, — погодився Гургар. — Останнім часом шеф став неговіркий. Його засмутив лист із Англії. Лорд Карнарвон питає, чи справді ще варто витрачати на розкопки гроші.
— А що будемо робити, як лорд не надсилатиме грошей? — спитав Абделад. — Мабуть, тоді доведеться нам вертати до війська, еге ж?
Гургар байдуже махнув рукою:
— Війна в Європі наближається до кінця. Нікому ми там не потрібні. А я вже збив собі трохи грошенят. Якщо шеф схоче сам провадити далі розкопки в Долині царів, скажу йому: «Я працюватиму для тебе задарма, аж поки ми зробимо велике відкриття». А тоді лорд із Англії знову надішле гроші, за це я вам ручуся.
— А я кажу, що ми тут більше нічого не знайдемо, — заперечив Абделад. — Землю під нашими ногами, мабуть, уже тричі перерито.
Хад Гасан глузливо засміявся:
— А як же я знайшов у купі щебеню грифелі, що лежали принаймні на два метри вище, ніж ми тепер стоїмо? Якби тут було вже тричі перекопано, то один грифель лежав би тут, а інший десь там. Однак усі вони лежали вкупі, і, звісно, не дух якогось давнього єгиптянина поскладав їх знову.
— Якби тебе почув хтось чужий, Гасане, то подумав би, що ти — вчений, — похвалив його Гургар і знову схопив лопату. — Але годі балачок. Сонце вже хилиться до обрію.
Гургар із силою встромив лопату в щебінь. Залізо враз задзвеніло. Метал ударився об щось тверде.
— Якби аллах розтрощив це кляте каміння на порох, — гнівно мурмотів Гургар, обережно обкопуючи твердий предмет. Невдовзі він побачив кулястий, дивно темний камінь. А поруч іще один.
Гургар нахилився, розгрібаючи далі руками. Раптом він випростався. Збуджено гукнув робітникові:
— Біжи до містера Картера і скажи, хай би негайно ішов сюди!
Робітник глянув мляво, наче не був певен, чи здатні йото ноги бігати.
— Чого ти ждеш? — крикнув Гургар. — Чи мені просити аллаха, аби надіслав піщану бурю, яка тебе здула б звідси? — І коли нарешті млявий чоловік задріботів своїми худющими кривими ногами, Гургар крикнув йому наздогін. — Лети, голубе, лети. Будь прудкіший за газель, і тоді я подарую тобі останні дві свої сигарети!
— Чи ти здурів, Ахмеде? — пробубонів Абделад. — Хочеш подарувати коштовні дві сигарети цьому кривоногому сину черепахи? Та я за одну сигарету пробіг би удвічі більше і з швидкістю дикого буйвола.
— Чого ти зняв такий галас через нічого не варте каміння? — дивувався Гасан.
Гургар звів руки над головою.
— «Нічого не варте каміння», — каже цей найтемніший з усіх копачів-початківців! Гасане, обдивись-но пильно ці грубі брили і скажи, що ти про них думаєш. Авжеж, авжеж, ти очам своїм не віриш? Мудрість допомогла тобі відразу вгадати, що всемогутній аллах ласкаво дозволив мені зробити найбільше відкриття з усіх, які коли-небудь щастило зробити вірному слузі науки. А тепер, голубе, скажи мені, що ти про це думаєш? Скажи!
— Мені здається, це кремені, — відказав Гасан трохи непевно. Тоді глянув угору. — Стривай, хіба кілька років тому ми не знайшли таке саме каміння, що на ньому колись стояли робітничі хатини?..
— Так, так, ти наймудріший з усіх мудрих! — зрадів Гургар. — У тебе пам'ять краща, ніж у Гарун-аль-Рашіда. Ще тоді містер Картер пояснив нам: у давнину єгипетські робітники, що будували гробниці, жили в халупах поблизу самої будови. А це каміння, напевне, правило підмурком для такої халупи. Тож поблизу неодмінно має бути гробниця.
— Щоб це збагнути, мені не треба твого великого розуму, — буркнув Гасан. — Розплющ ширше очі, то й побачиш перед собою гробницю Рамсеса Шостого.
— О, який же ти справді мудрий, — глузував Гургар. — У тебе розум такий великий, що за ним очі не можуть побачити речей, які помітило б навіть щойно народжене телятко. Тож дозволь мені пояснити, що моя знахідка нежить глибше, ніж вхід до Рамсесової гробниці. Отже, ті робітники будували гробницю, значно давнішу за цю.
— А де ж та гробниця?