— Трикутник! — вигукнув Гургар і, наче збентежений якоюсь раптовою думкою, схопився за вуха. — Хай аллах буде мені ласкавим суддею! Я заслуговую, щоб за його велінням у мене виросли віслячі вуха, — такий я був дурний, пане! Тільки тепер збагнув справжню велич твого гострого розуму! Ти шукаєш гробницю в цьому трикутнику! Я повинен одразу ж пояснити це моїм друзям, тоді вони не кинуть копати.
Він схопився бігти, але Картер затримав його.
— Ти нічого не розкажеш їм, Ахмеде, я забороняю! Серед фелахів є, напевне, й такі, що залюбки й самі шукали б старожитності. Може статися, що влітку, коли нас тут не буде, вони прийдуть сюди й візьмуться копати.
— Знову ти кажеш слушно, пане, — зніяковів Гургар. — Тепер нікому не можна вірити. Люди лихі. — Й швидко додав: — Звісно, крім мене та моїх друзів.
РОЗКОПКИ ТРИВАЮТЬ
Жахлива війна нарешті скінчилась. Увесь світ вільно зітхнув. Єгипетські солдати, що служили в союзних військах, повернулися до своєї сонячної батьківщини. Чужоземні туристи знову наповнили розкішні готелі над Нілом. Гіди, жебраки, перекладачі і замурзані арабські дітлахи тислися до чужинців. Кожен вихваляв себе, як найкращого знавця старожитностей. Галас, що настирливо здіймали ті люди, не вгавав ні у фіванських храмах, ні в гробницях Долини царів. Курява стояла на дорозі між гробницями, оповивала туристів та їхніх провідників і сірим серпанком лягала н# стрімкі скелі.
Гурт туристів спинився перед гробницею Рамсеса Шостого. Вмиваючись потом, перекладач голосно пояснював поганою англійською мовою:
— Леді й джентльмени! Тепер ми: стоїмо перед славетною гробницею наймогутнішого фараона. Рамсес Шостий був жорстокий володар. Після переможної битви з турками він звелів відтяти голови тисячам полонених на шану високому богу Осірісу. Про це розповідає напис, який ви побачите всередині гробниці…
Неподалеку від туристів стояло двоє арабів. Уже по перших словах вигадника-гіда вони п» резирнулись.
— Ахмеде, чи ти чув, що сказав той жалюгідний нащадок якогось казкаря?
— Я не глухий, Гасане. Цьому брехунові слід було б дати двадцять п'ять гарячих по підошвах, щоб більше не казав, ніби єгиптяни воювали з турками.
— А бога Осіріса він переплутав із Амоном. Коли цей батько всіх шахраїв вийде з гробниці «наймогутнішого» фараона, я спитаю його, звідки він набрався такої мудрості.
— Та хай собі теревенить, що хоче. У нас інший клопіт. Подумай про нашого шефа, що вже кілька тижнів сперечається з урядовцями Департаменту старожитностей у Каїрі.
Хад Гасан кивнув головою. Обличчя в нього стало таке сумне, наче от-от з очей ринуть сльози.
— Урядовці всі без винятку віслюки! — люто вигукнув він. — Замість радіти з того, що ми незабаром знайдемо у Долині царів нову гробницю, яка привабить сюди ще сотні тисяч чужинців, вони чинять нам перешкоди.
— Не віриться мені, що ми незабаром знайдемо тут гробницю, — промурмотів Ахмед Гургар. — Минулого року ми не вивезли й третини щебеню, що вкриває долину.
Гасан гнівно потряс кулаками.
— Якби нам дозволили нарешті знову почати розкопки!. Та шеф неохоче гнати звідси чужоземних туристів. А ті залюбки ще й доплатили б, аби подивитися на нашу роботу. Це було б прибуткове діло, чи не так, Ахмеде?
Гургар задумано почухав потилицю.
— Мені здається, наш шеф не думає про якесь прибуткове діло. В долині і крім того можна побачити стільки цікавого! Але ми повинні стояти й чекати, поки, нарешті, лордові Карнарвону урветься терпець і він одмовиться від концесій на розкопки.
— Авжеж, і тоді вперті віслюки в Каїрі рватимуть на собі чуба.
— Присягаюся бородою великого пророка, так воно й буде! — вигукнув Ахмед Гургар, пойнятий гнівом. — Не хто інший, тільки наш мудрий шеф здатний знайти Тутанхамонову гробницю. Йому єдиному аллах відкрив, як знаходити сховані в землі старожитності. Всі інші вчені зробили свої відкриття випадково. А шеф, на противагу їм, завше докладно вираховує місце, де щось сховано. — Гургар тицьнув пальцем у повітря. — Він позначає тут одне місце, там — друге, а там — третє. Тоді тричі креслить рукою в повітрі й каже: це — лінії. Лінії утворюють трикутник, а в тому трикутнику…
— Ми знову почнемо копати! — закінчив добре знайомий голос позад Ахмеда.
— Містере Картер! — радісно вигукнув Гасан.
Гургар і досі тримав догори палець, котрим малював у повітрі. Спершу єгиптянин подумав, що це йому тільки причулося, та завваживши, як приятель кинувся до когось, що стояв позад нього, хутко обернувся.