— Рициною, — крякнула Жаба з погрібця.
— Рициною! — зневажливо зареготала Сова на горищі.
— Або рициною, або нерициною, — процвіркотав за вікном Богомол.
Тоді обідраний, геть увесь у синцях, нещасний Буратіно простогнав:
— Не треба рицини, я себе дуже добре почуваю.
Дівчинка з блакитним волоссям турботливо нахилилася над ним:
— Буратіно, благаю тебе, заплющ очі, затули носа і випий.
— Не хочу, не хочу, не хочу!
— Я тобі дам грудочку цукру…
Одразу ж по ковдрі на ліжко видерлася біла миша, вона тримала грудочку цукру.
— Ти одержиш його, якщо слухатимешся мене, — сказала дівчинка. — Сам цуууукор дайте…
— Та зрозумій же: якщо не вип’єш ліків, ти можеш померти.
— Краще померти, ніж пити рицину!
Тоді дівчинка сказала суворо, наче доросла:
— Затисни носа й дивись на стелю… Раз, два, три.
Вона влила рицину в рот Буратіно, зразу ж всунула йому грудочку цукру й поцілувала. — От і все.
Шляхетний Артемон, який любив, щоб усе кінчалося щасливо, ухопив зубами свого хвоста і завертівся під вікном, як вихор з тисячі лап, тисячі вух, тисячі блискучих очей.
Дівчинка з блакитним волоссям хоче виховувати Буратіно
Вранці Буратіно прокинувся веселий і здоровий, ніби нічого й не трапилося.
Дівчинка з блакитним волоссям чекала його в садку, сидячи за маленьким столиком, на якому стояв ляльковий посуд.
Її личко було свіже, вимите, на кирпатенькому носику й на щоках — квітковий пил.
Чекаючи на Буратіно, вона з прикрістю відмахувалась від набридливих метеликів.
— Та ну вас, справді…
Дівчинка оглянула дерев’яного хлопчака з голови до ніг, скривилася. Звеліла йому сісти до столу й налила в крихітну чашечку какао.
Буратіно сів до столу, підгорнувши під себе ногу.
Мигдалеві тістечка він запихав до рота повністю і ковтав, не розжовуючи. У вазу з варенням він заліз просто пальцями і з насолодою їх обсмоктував.
Коли дівчинка відвернулася, щоб кинути кілька крихт старенькій жужелиці, він схопив кавник і випив усе какао з носика. Захлинувся й розлив какао на скатерку. Тоді дівчинка сказала йому суворо:
— Витягніть з-під себе ногу й опустіть її під стіл. Не їжте руками, для цього є ложки та виделки.
Від обурення вона кліпала довгими віями.
— Хто вас виховує, скажіть, будь ласка?
— Коли тато Карло виховує, а коли й ніхто.
— Тепер я займусь вашим вихованням, будьте певні.
«Оце так ускочив!» — подумав Буратіно.
По траві навкруг будиночка ганявся пудель Артемон за маленькими пташками. Коли вони сідали на дерева, він задирав голову, підстрибував і гавкав підвиваючи.
«Добре птахів ганяє», — заздрісно подумав Буратіно.
Від пристойного сидіння за столом у нього по всьому тілу бігали мурашки.
Нарешті нестерпний сніданок закінчився. Дівчинка наказала йому витерти на носі какао. Обсмикнувши складочки й бантики на сукні, взяла Буратіно за руку і повела в дім — займатися його вихованням.
А веселий пудель Артемон гасав по траві й гавкав; пташки, ніскільки не боячись його, голосно щебетали; вітерець весело літав над деревами.
— Зніміть ваше лахміття, вам дадуть пристойну куртку і штанці, — сказала дівчинка.
Четверо кравців — майстер-одинак, похмурий рак Шепталло, сірий Дятел з чубчиком, великий жук Рогач і миша Лізетта — заходилися шити із старих суконь дівчинки гарний хлопчачий костюм.
Шепталло кроїв, Дятел дзьобом проштрикав дірки й шив, Рогач задніми ногами сукав нитки, Лізетта їх перегризала.
Буратіно було соромно надягати дівчачі обноски, але довелось усе ж таки перевдягтися. Сопучи носом, він сховав у кишеню нової куртки чотири золоті монети.
— Тепер сідайте, покладіть руки перед собою. Не горбтеся, — сказала дівчинка й узяла шматочок крейди. — Ми займемось арифметикою… У вас у кишені два яблука…
Буратіно хитро підморгнув:
— Брешете, нема жодного…
— Я кажу, — терпляче повторила дівчинка, — уявімо, що у вас у кишені два яблука. Хтось узяв у вас одне яблуко. Скільки у вас залишилось яблук?
— Два.
— Подумайте гарненько.
Буратіно скривився — так здорово подумав.
— Два…
— Чому?
— Я ж не віддам Хтосю яблуко, хоч би як він бився!
— У вас немає аніяких здібностей до математики, — засмучено сказала дівчинка. — Візьмемось до диктанту.
Вона підвела до стелі гарненькі очі.
— Пишіть: «А роза упала на лапу Азора». Написали? Тепер прочитайте це чарівне речення з кінця.