Нам уже відомо, що Буратіно ніколи навіть не бачив пера й каламаря.
Дівчинка сказала: «Пишіть», — і він одразу ж встромив у каламар свого носа й страшенно перелякався, коли з носа на папір упала чорнильна пляма.
Дівчинка сплеснула руками, в неї навіть бризнули сльози.
— Ви гидкий шибеник, вас треба покарати!
Вона висунулась у вікно.
— Артемоне, відведи Буратіно до темної хижки!
Шляхетний Артемон з’явився у дверях, показуючи білі зуби. Схопив Буратіно за курточку і, задкуючи, потяг до хижки, де по кутках у павутинні висіли великі павуки.
Зачинив його там, погарчав, щоб добре налякати, і знову помчав ганятися за пташками.
Дівчинка впала на лялькове мережчате ліжко й заридала: адже їй довелося так жорстоко повестися з дерев’яним хлопчиком. Та коли вже взялася виховувати, справу треба довести до кінця.
Буратіно буркотів у темній хижці:
— Ну й дурне дівчисько… Знайшлася вихователька, подумаєш… В самої порцелянова голова, тулуб, ватою напханий…
У хижці пролунав тоненький звук, ніби хтось скреготів дрібними зубами:
— Послухай, послухай…
Буратіно підвів забруднений чорнилом ніс і в темряві розгледів кажана, що висів під стелею головою донизу.
— Чого тобі?
— Дочекайся ночі, Буратіно.
— Тихше, тихше, — шурхотіли павуки по кутках, — не гойдайте наші тенета, не відлякуйте наших мушок…
Буратіно сів на розбитий горщик, підпер щоку. Він бував і не в такій біді, але його обурювала несправедливість.
— Хіба ж так виховують дітей? Це ж мука, а не виховання. Так не сиди та отак не їж. Дитина, може, ще й букваря не опанувала, а вона зразу за каламар хапається. А пес, либонь, ганяє за пташками, — йому байдуже!
Кажан ізнову пискнув:
— Дочекайся ночі, Буратіно, я поведу тебе до Країни Дурнів, там на тебе чекають друзі — кіт і лисиця, щастя й розваги. Жди ночі.
Буратіно потрапляє до Країни Дурнів
Дівчинка з блакитним волоссям підійшла до дверей хижки:
— Буратіно, друже мій, ви шкодуєте, що так вийшло?
Буратіно був дуже сердитий, до того ж і на думці в нього було зовсім інше.
— Чого б це я став шкодувати?! Не діждетесь.
— Тоді вам доведеться просидіти тут до ранку.
Дівчинка гірко зітхнула й пішла геть.
Настала ніч. Сова зареготала на горищі. Жаба виповзла із погрібця, щоб ляпати черевом по калюжах, у яких виблискував місяць.
Дівчинка лягла спати у мережчате ліжко і довго з прикрістю схлипувала засинаючи.
Артемон, устромивши носа під хвіст, спав поблизу дверей її спальні.
У будиночку годинник з маятником вибив північ.
Кажан зірвався зі стелі.
— Пора, Буратіно, тікай! — пискнув над вухом. — У кутку хижки є щурячий хід у погрібець… Чекаю тебе на галявині.
Він вилетів у слухове вікно.
Буратіно кинувся в куток хижки, плутаючись у павутинних тенетах. Навздогін йому злісно сичали павуки.
Він поліз щурячим ходом у погрібець. Хід ставав дедалі вужчий. Буратіно ледве просувався під землею… І раптом дав сторчака — полетів просто у погрібець. Там він мало не втрапив у пастку на щурів, наступив на хвіст вужеві, який тільки-но напився молока з глечика в їдальні, і котячим лазом вихопився на галявину.
Над блакитними квітами тихо літав кажан.
— За мною, Буратіно, до Країни Дурнів!
У кажанів нема хвоста, а тому кажан літає не прямо, як птах, а вгору й униз — на перетинчастих крилах, вгору й униз, схожий на чортика. Рот у нього завжди роззявлений, щоб, не марнуючи часу, по дорозі ловити, кусати, живцем ковтати комарів та нічних метеликів. Буратіно біг за ним аж по шию в траві; мокра кашка шмагала його по обличчю.
Раптом кажан високо шугнув до круглого місяця і звідти крикнув комусь:
— Привів!
Буратіно відразу ж сторчголов полетів униз із стрімкого урвища. Котився, котився та й гепнувся в лопухи.
Подряпаний, повен рот піску, з виряченими очима, сів.
— Ух, ти!
Перед ним стояли кіт Базіліо та лисиця Аліса.
— Хоробренький, відважненький Буратіно, мабуть, упав з місяця, — сказала лисиця.
— Дивно, як він живий зостався, — похмуро сказав кіт.
Буратіно зрадів, побачивши давніх знайомих, хоч йому й здалося підозрілим, що в кота перев’язана ганчіркою права лапа, а в лисиці весь хвіст забрьоханий багнюкою.
— Лихо не без добра, — сказала лисиця, — зате ти потрапив до Країни Дурнів…
І вона вказала лапою на зруйнований міст через пересохлий ручай.