По той бік ручаю серед куп сміття було видно напіврозвалені будиночки, зачучверілі дерева з обламаним гіллям і дзвіниці, що похилилися в різні боки.
— В цьому місті продаються славнозвісні куртки на заячому хутрі для тата Карло, — облизуючись, співала лисиця, — абетки з розфарбованими малюнками… Ах, а які продаються солодкі пиріжки і льодяникові півники на паличках! Ти ж не загубив ще свої грошики, гарненький Буратіно?
Лисиця Аліса допомогла йому підвестися. Послинивши лапу, почистила йому курточку й повела зруйнованим мостом.
Кіт Базіліо похмуро шкандибав позаду.
Було вже за північ, але в Місті Дурнів ніхто не спав. Кривою, брудною вулицею блукали виснажені собаки в реп’яхах, позіхаючи від голоду:
— Ех-хе-хе…
Кози з обдертою вовною на боках скубали вкриту курявою траву уздовж хідника, трясли недогризками хвостів.
— Ме-е-е-ені їсти хочеться…
Понуривши голову, стояла корова, в якої випиналися кістки з-під шкіри.
— Муууууука, — повторювала вона задумливо.
На грудках грязюки сиділи обскубані горобці і не відлітали — хоч ногами їх дави.
Хитались від виснаження кури з обскубаними хвостами. Зате на перехрестях стояли виструнчившись скажені бульдоги-поліцейські в трикутних капелюхах і в колючих нашийниках. Вони гримали на голодних і шолудивих жителів:
— Пррроходь! Іди праворуч! Не затрримуйся!..
Лисиця тягла Буратіно далі вулицею. Вони побачили гладких котів у золотих окулярах, які походжали під місяцем хідниками, ведучи попід руки таких же гладких кішок у чепчиках. Гуляв товстий Лис — губернатор цього міста, бундючно закопиливши носа, і з ним — чванлива лисиця, що тримала в лапі квітку нічної фіалки.
Лисиця Аліса прошепотіла:
— Це гуляють ті, хто посіяв гроші на Полі Чудес… Сьогодні остання ніч, коли можна сіяти. На ранок збереш купу грошей і накупиш усякої всячини… Ходімо швидше…
Лисиця та кіт привели Буратіно на пустир, де валялися побиті горщики, подерті черевики, діряві калоші й ганчір’я…
Перебиваючи одне одного, заторохкотіли:
— Копай ямку.
— Клади золоті.
— Посип сіллю.
— Зачерпни води з калюжі, полий як слід.
— Та не забудь сказати «крекс, фекс, пекс»…
Буратіно почухав носа, замащеного чорнилом.
— А ви відійдіть усе ж таки подалі…
— Боже мій, та ми й дивитися не хочемо, де ти закопаєш гроші! — сказала лисиця.
— Боронь боже! — сказав кіт.
Вони відійшли трохи й сховалися за купою сміття.
Буратіно викопав ямку. Сказав тричі пошепки: «Крекс, фекс, пекс», поклав у ямку чотири золоті монети, засипав, добув із кишені дрібку солі, посипав зверху. Набрав з калюжі жменьку води, полив. І сів ждати, поки виросте дерево.
Поліцейські хапають Буратіно і не дають йому сказати жодного слова на своє виправдання
Лисиця Аліса гадала, що Буратіно піде спати, а він все сидів на купі сміття, терпляче витягнувши носа.
Тоді Аліса наказала котові пильнувати Буратіно, а сама побігла в найближчий поліцейський відділок.
Там, у накуреній кімнаті, за столом, заляпаним чорнилом, давав хропака черговий бульдог.
Лисиця найдоброчиннішим голоском сказала йому:
— Пане мужній черговий, чи не могли б ви затримати одного безпритульного злодюжку? Страшна небезпека загрожує всім багатеньким і поважненьким громадянам цього міста.
Черговий бульдог так гарикнув спросоння, що під лисицею з переляку зробилася калюжа.
— Злодюжка! Гав!
Лисиця пояснила, що небезпечного злодюжку — Буратіно — виявлено на пустирі.
Черговий, усе ще гарикаючи, подзвонив. Увірвалися два добермани-пінчери, нишпорки, які ніколи не спали, нікому не вірили і навіть самих себе підозрювали в злочинних намірах. Черговий наказав їм доправити небезпечного злочинця живого чи мертвого до відділка.
Нишпорки відповіли коротко:
— Гав!
І помчали на пустир якимсь особливим, хитрим галопом, викидаючи вбік задні ноги.
Останні сто кроків вони повзли на череві і враз накинулись на Буратіно, схопили його під пахви й потягли до відділка. Буратіно брикався, благав сказати — за віщо? за віщо?
Нишпорки відповідали:
— Там розберуться…
Лисиця й кіт, не гаючи часу, викопали чотири золоті монети. Лисиця так спритно почала ділити гроші, що котові дісталася одна монета, а їй — три. Кіт мовчки вчепився пазурами їй у пику.
Лисиця міцно обхопила його лапами. І вони обоє деякий час качались клубком по пустирю. Котяча й лисяча шерсть летіла клоччям у місячному сяйві. Обдерши одне одному боки, вони поділили монети нарівно і тієї ж ночі зникли з міста.