Шляхетний Артемон вирішив тепер розпочати відкритий бій. Він сів на хвоста й вишкірив ікла.
Бульдоги налетіли на нього, і всі втрьох покотилися клубком. Артемон клацав щелепами, дер землю пазурами. Бульдоги, не зважаючи на укуси й подряпини, жадали тільки одного: добратися до Артемонової горлянки і вчепитися в неї мертвою хваткою. Вереск і виття лунали по всьому полю.
На допомогу Артемонові бігла родина їжаків: сам їжак, їжачиха, їжакова теща, дві їжакові незаміжні тітки й маленькі їжаченята. Летіли, гули гладкі чорно-оксамитові джмелі в золотих плащах, шурхотіли крилами люті шершні. Повзли жужелиці й кусючі жуки з довгими вусами.
Всі звірі, птахи й комахи самовіддано накинулись на ненависних поліцейських собак.
Їжак, їжачиха, їжакова теща, дві незаміжні їжакові тітки й маленькі їжаченята згорталися клубками і з швидкістю крокетної кулі вдаряли голками просто бульдогів у пику.
Джмелі, шершні з нальоту жалили їх отруйними жалами. Поважні мурахи не поспішаючи залазили в ніздрі і там пускали отруйну мурашину кислоту.
Жужелиці й жуки кусали за пупок.
Шуліка дзьобав то одного, то другого пса кривим дзьобом у череп. Метелики й мухи щільною хмаринкою товклися перед їхніми очима, затуляючи світ.
Жаби тримали напоготові двох вужів, що були ладні померти геройською смертю. І ось, коли один з бульдогів широко роззявив пащу, щоб вичхнути отруйну мурашину кислоту, старий сліпий вуж кинувся головою вперед йому в горлянку і гвинтом проліз у стравохід. Те саме сталося й з другим бульдогом: другий сліпий вуж кинувся йому в пащу. Обидва пси, поколоті, пожалені, подряпані, задихаючись, почали безпорадно качатися по землі.
Шляхетний Артемон вийшов з бою переможцем.
Тим часом Карабас Барабас витяг нарешті з величезного рота колючу шишку. Від удару по тімені в нього вибалушились очі. Похитуючись, він знову схопився за стовбур італійської сосни. Вітер розвівав його бороду.
Сидячи на самісінькій верхівці сосни, Буратіно помітив, що кінець бороди Карабаса Барабаса, покошланої вітром, приклеївся до смолистого стовбура.
Буратіно повис на гілці і, дражнячись, запищав:
— Дядечку, не доженеш, дядечку, не доженеш!
Зіскочивши на землю, він почав бігати довкола сосни.
Карабас Барабас, простягаючи руки, щоб схопити хлопчиська, заточуючись, побіг за ним довкола дерева.
Оббіг раз, от-от, здається, вже схопив скарлюченими пальцями хлопчака, оббіг удруге, оббіг утретє…
Борода його, обмотуючись навкруг стовбура, міцно приклеювалася до смоли. Коли борода закінчилася і Карабас Барабас уперся носом у дерево, Буратіно показав йому довгого язика й побіг до Лебединого озера — шукати Мальвіну і П’єро.
Пошарпаний Артемон на трьох лапах, підібгавши четверту, наздоганяв його кульгавою собачою риссю. На полі залишилися два поліцейські пси, за життя яких, мабуть, не можна було дати й здохлої сухої мухи, і розгублений доктор лялькових наук синьйор Карабас Барабас, міцно приклеєний бородою до італійської сосни.
У печері
Мальвіна і П’єро сиділи на вогкій теплій купині в очереті. Згори їх заслоняли павукові тенета, засмічені крильцями бабок та висмоктаними комарами. Маленькі блакитні пташки, пурхаючи з очеретини на очеретину, з веселим здивуванням поглядали на дівчинку, яка гірко плакала. Здалека долинали відчайдушні зойки й скавуління, — це Артемон і Буратіно, мабуть, дорого продавали своє життя.
— Я боюся, я боюся! — повторювала Мальвіна й листочком лопуха розпачливо затуляла мокре обличчя.
П’єро намагався втішити її віршами:
Мальвіна затупала на нього ногами:
— Ви мені набридли, набридли, хлопчику! Зірвіть свіжий лопух, — ви ж бачите, що цей геть промок і в дірках.
Зненацька галас і вереск удалині ущухли.
Мальвіна повільно сплеснула руками:
— Артемон і Буратіно загинули.
І впала долілиць на купину, в зелений мох.
П’єро безпорадно затупцював біля неї. Вітер тихо посвистував волоттям очерету. Нарешті почулася чиясь хода. Без сумніву, це йшов Карабас Барабас, щоб схопити й засунути у свої бездонні кишені Мальвіну й П’єро.