Залунало гучне цокання. Стрілки рушили. Велика стрілка наблизилась до цифри дванадцять, маленька — до цифри шість. Усередині вежі загуло й засичало. Годинник дзвінко пробив шість разів…
Одразу ж на правій вежі відчинилося віконце з різнобарвного скла, вискочила заводна строката пташка і, затріпотівши крильми, проспівала шість разів:
— До нас — до нас, до нас — до нас, до нас — до нас…
Пташка сховалася, віконце зачинилося, заграла катеринка. Полинула музика. І завіса піднялася…
Ніхто, навіть тато Карло, ніколи не бачив такої гарної декорації. На сцені був садок. На маленьких деревах із золотим і срібним листям співали заводні шпаки завбільшки з ніготь. На одному дереві висіли яблука, кожне з них було не більше за гречане зернятко. Під деревами походжали павичі і, зводячись навшпиньки, дзьобали яблука. На лужку стрибали й билися ріжками двоє козенят, а в повітрі літали метелики, ледь помітні для ока.
Так минула хвилина. Шпаки замовкли, павичі й козенята сховалися за бічні лаштунки. Дерева провалилися у потаємні люки в підлозі сцени.
На задній декорації почали розходитись тюлеві хмари. З’явилося червоне сонце над піщаною пустелею. Праворуч і ліворуч, із-за бічних лаштунків, виткнулися гілки ліан, схожі на змій, — на одній і справді висіла змія-полоз. На другій, вчепившись хвостами, гойдалася родина мавп. Це була Африка.
По піску пустелі під червоним сонцем проходили звірі. Трьома стрибками пронісся гривастий лев. Хоч і не більший за кошеня, однак він був страшний.
Перевальцем прошкандибав на задніх лапах плюшевий ведмідь із парасолькою.
Проповз огидний крокодил — його маленькі мерзенні очка прикидалися добренькими. Та все ж Артемон не повірив і загарчав на нього.
Промчав носоріг — задля безпеки на його гострий ріг було надіто гумового м’ячика.
Пробіг жираф, схожий на смугастого рогатого верблюда, що з усієї сили витягнув шию.
Потім ішов слон, друг дітей, — розумний, добродушний, — помахував хоботом, у якому тримав соєву цукерку. Останнім продріботів бочком страшенно брудний дикий собака — шакал.
Артемон, гавкаючи, кинувся на нього — татові Карло ледве вдалося відтягти його за хвіст від сцени. Звірі зникли. Сонце раптом погасло.
У темряві щось спустилося згори, щось висунулося з боків. Полинув звук, ніби провели смичком по струнах.
Спалахнули матові вуличні ліхтарики. На сцені був міський майдан. Двері будинків повідчинялися, з них повибігали маленькі чоловічки, посідали в іграшковий трамвай. Кондуктор задзвонив, вагоновод крутнув ручку, якийсь хлопчисько спритно вчепився ззаду за «ковбасу», міліціонер засюрчав — і трамвай покотився у бічну вулицю поміж високими будинками. Проїхав велосипедист на колесах — не більших від блюдечка для варення.
Пробіг газетяр; учетверо складені аркуші відривного календаря — ось які завбільшки були в нього газети. Морозивник прокотив через майданчик візок з морозивом. На балкончики будинків повибігали дівчатка й замахали йому, а морозивник розвів руками й сказав:
— Усе з’їли, приходьте іншим разом.
Тут завіса впала, і на ній знову заблищав золотий зигзаг блискавки. Тато Карло, Мальвіна, П’єро не могли отямитися від захвату. Буратіно, засунувши руки в кишені й задерши носа, хвалькувато сказав:
— Що — бачили? Виходить, недаремно я мокнув у болоті в тіточки Тортіли… У цьому театрі ми поставимо комедію. Знаєте яку? «Золотий ключик, або Незвичайні пригоди Буратіно та його друзів». Карабас Барабас лусне від заздрощів.
П’єро потер кулаками наморщеного лоба:
— Я напишу цю комедію розкішними віршами.
— Я продаватиму морозиво й квитки, — сказала Мальвіна. — Якщо ви виявите в мене талант, я спробую грати ролі гарненьких дівчаток.
— Стривайте, малята, а коли ж учитися? — запитав тато Карло.
Всі враз відповіли:
— Учитися будемо вранці. А ввечері гратимемо в театрі.
— Отож-то, діточки, — мовив тато Карло, — а я вже, діточки, гратиму на катеринці, потішатиму шановну публіку, а коли будемо роз’їжджати по Італії з міста до міста, я правитиму конем та варитиму баранячу юшку з часником.
Артемон слухав, задерши вухо, крутив головою, поглядав блискучими очима на друзів, наче питав: а мені що робити?
Буратіно сказав:
— Артемон завідуватиме бутафорією і театральними костюмами, йому ми доручимо ключі від комори. Під час вистави він зможе імітувати за лаштунками гарчання лева, тупіт носорога, скреготіння крокодилових зубів, завивання вітру — для цього треба швидко крутити хвостом — та інші необхідні звуки.