Буратіно аж ніяк не хотілося такого веселого дня при всьому народі стирчати ногами догори з кишені куртки, — він спритно вивернувся, гепнувся на брук і прикинувся мертвим.
— Аяй! — сказав поліцейський. — Справи, здається, дуже кепські!
Почали збиратися перехожі. Дивлячись на Буратіно, хитали головами. — Бідолаха, — казали одні, — мабуть, з голоду…
— Карло його до смерті замордував, — казали інші. — Цей старий катеринщик тільки прикидається добрим, а насправді він поганий, злий чоловік…
Вислухавши все це, вусатий поліцейський узяв нещасного Карло за барки і потяг його в околодок.
Карло пручався, здіймав куряву черевиками й голосно стогнав:
— Ой лишенько, на горе собі я зробив дерев’яного хлопчиська!
Коли вулиця збезлюділа, Буратіно задер носа, огледівся і вистрибом побіг додому.
Розумний Цвіркун дає Буратіно мудру пораду
Прибігши в комірку під сходами, Буратіно гепнувся на підлогу біля ніжки стільця.
— Що б іще таке вигадати?
Не треба забувати, що Буратіно йшов тільки перший день від народження. Думки в нього були ще маленькі-маленькі, куценькі-куценькі, дрібненькі-дрібненькі. В цей час почулося:
— Кррі-крі, кррі-крі, кррікрі…
Буратіно закрутив головою, оглядаючи комірку.
— Гей, хто тут?
— Тут я, кррі-крі…
Буратіно побачив створіння, трохи схоже на таргана, але з головою, немов у коника. Воно сиділо на стіні біля пічки і тихо потріскувало — кррі-крі, а само дивилося опуклими, немовби скляними, райдужними очима та ворушило вусиками.
— Гей, ти хто такий?
— Я — Розумний Цвіркун, — відповіло створіння. — Живу в цій кімнаті понад сто років.
— Тут я господар, забирайся геть.
— Гаразд, я піду, хоча мені сумно залишати кімнату, де я прожив сто років, — відповів Розумний Цвіркун. — Але, перш ніж я піду, послухай корисну пораду.
— Дужжже мені потрібні поради старого цвіркуна.
— Ой Буратіно, Буратіно, — промовив цвіркун, — годі пустувати, слухайся Карло, без діла не тікай з дому і завтра почни ходити до школи. Ось моя порада. Інакше на тебе чекають жахливі небезпеки й страшні пригоди. За твоє життя я не дам і здохлої сухої мухи.
— Ччччому? — запитав Буратіно.
— А ось побачиш — ччччому, — відповів Розумний Цвіркун.
— Ех ти, столітня комаха-бідолаха! — крикнув Буратіно. — Понад усе на світі я люблю страшні пригоди. Завтра вдосвіта втечу з дому — лазити по парканах, дерти пташині гнізда, дражнити хлопчаків, тягати за хвости собак і кішок… Я ще й не таке утну!..
— Шкода мені тебе, шкода, Буратіно, плакатимеш ти гіркими сльозами.
— Ччччому? — знову запитав Буратіно.
— Тому що в тебе дурна дерев’яна голова.
Тоді Буратіно скочив на стілець, із стільця на стіл, ухопив молоток і шпурнув його в голову Розумному Цвіркуну. Старий Розумний Цвіркун тяжко зітхнув, поворушив вусами та й поповз за піч, — назавжди із цієї кімнати.
Буратіно мало не гине через власну легковажність. Тато Карло клеїть йому одяг із кольорового паперу й купує абетку
Після пригоди з Розумним Цвіркуном у комірці під сходами стало зовсім нудно. День тягнувся довго-довго. У животі Буратіно теж було нудненько.
Він заплющив очі й раптом побачив смажену курку на тарілці. Швидко розплющив очі — курка на тарілці зникла.
Він знову заплющив очі — побачив тарілку з манною кашею й малиновим варенням. Розплющив очі — нема тарілки з манною кашею й малиновим варенням. Тоді Буратіно здогадався, що йому страшенно хочеться їсти. Він підбіг до печі й сунув ніс у казанок, що кипів на вогні. Але довгий ніс Буратіно проштрикнув наскрізь казанок, бо, як ми знаємо, і піч, і вогонь, і дим, і казанок намалював бідний Карло на шматині старого полотна.
Буратіно витяг носа й подивився в дірку — за полотном в стіні було щось схоже на невеличкі дверцята, але там усе було так засновано павутинням, що нічого не можна було розібрати. Буратіно пішов нишпорити по всіх кутках, — чи не знайдеться десь шкоринки хліба або курячої кісточки, обгризеної кішкою. Та ба, у бідного Карло нічогісінько не було в запасі на вечерю! Раптом він побачив у кошику зі стружками куряче яйце. Схопив його, поклав на підвіконня і носом — цюк-цюк! — розбив шкаралупу.
Усередині яйця цяпнув голосок:
— Дякую, дерев’яний чоловічку!