З розбитої шкаралупи вилізло курча з пухом замість хвоста і з веселими очима. — До побачення! Мама Курка давно чекає мене на подвір’ї. І курча вистрибнуло у вікно і — тільки його й бачили.
— Ой, ой! — заволав Буратіно. — Їсти хочу!
День нарешті закінчився. У комірці стало сутінно.
Буратіно сидів біля намальованої пічки і від голоду потихеньку гикав. Раптом він побачив — з-під сходів, з-під підлоги, висунулася товста голова. Висунулася, понюхала повітря й вилізла сіра тварина на низьких лапах.
Не поспішаючи, вона пішла до кошика зі стружками, влізла туди, нюхаючи й нишпорячи, — сердито зашаруділа стружками. Мабуть, вона шукала яйце, що його розбив Буратіно.
Потім вона вилізла з кошика й підійшла до Буратіно. Понюхала його, крутячи чорним носом із чотирма довгими волосинками з кожного боку. Від Буратіно їстівним не пахло, — отож сіра тварина пішла мимо, тягнучи за собою довгий тонкий хвіст.
То як же було не схопити її за хвіст!
Буратіно відразу ж і схопив.
А це була стара злюща щуриха Шушара.
З переляку вона метнулась було як тінь під сходи, тягнучи за собою Буратіно, та оглянулась і побачила, що це всього тільки дерев’яне хлопчисько.
Тоді вона зі скаженою люттю накинулася на нього, щоб перегризти горло.
Тепер уже Буратіно перелякався, відпустив холодний хвіст щурихи і скочив на стілець.
Щуриха — за ним.
Він зі стільця перескочив на підвіконня. Шушара — за ним.
З підвіконня він через усю комірку перелетів на стіл. Щуриха — за ним. І тут, на столі, вона схопила Буратіно за горло, збила з ніг, тримаючи його в зубах, зіскочила на підлогу й потягла під сходи, у погрібець.
— Тату Карло! — встиг тільки пискнути Буратіно.
— Я тут! — відповів гучний голос.
Двері розчинилися навстіж, увійшов тато Карло. Стягнув з ноги дерев’яний черевик та як жбурне ним у щуриху…
Шушара, випустивши дерев’яного хлопчиська, хрумкнула зубами й зникла.
— Ось до чого призводять пустощі, — пробурчав тато Карло, підводячи з підлоги Буратіно. Подивився, чи все в нього ціле. Відтак посадив його собі на коліна, дістав із кишені цибулинку, обібрав. — На, їж!
Буратіно уп’явся голодними зубами в цибулину і з’їв її, хрумтячи й плямкаючи. Після того став тертися головою об колючу щоку тата Карло.
— Я буду розумненький та розважливенький, тату Карло… Розумний Цвіркун велів мені ходити до школи.
— Добре придумано, малий…
— Тату Карло, але ж я — голенький, дерев’яненький, хлопчаки в школі мене засміють.
— Еге ж, — мовив Карло й почухав колюче підборіддя. — Правду кажеш, малий!
Він запалив лампу, взяв ножиці, клей та клаптики кольорового паперу. Вирізав і склеїв курточку з коричневого паперу та яскраво-зелені штанці. Змайстрував черевички із старої халяви й шапочку — ковпачок з китичкою — зі старої шкарпетки. Все це надів на Буратіно:
— Носи на здоров’я!
— Тату Карло, — сказав Буратіно, — а як же я піду до школи без абетки?
— Еге ж, правду кажеш, малий…
Тато Карло почухав потилицю. Напнув на плечі свою єдину стару куртку і пішов з дому.
Він швидко повернувся, але без куртки. В руці він тримав книжку з великими літерами й цікавими малюнками.
— Ось тобі абетка. Вчися на здоров’я.
— Тату Карло, а де твоя куртка?
— Та… Куртку я продав… Нічого, обійдуся й так… Тільки ти живи на здоров’я.
Буратіно уткнувся носом у добрі руки тата Карло.
— Вивчуся, виросту, куплю тобі тисячу нових курток.
Буратіно з усіх сил хотів цей перший у його житті вечір прожити без пустощів, як навчив його Розумний Цвіркун.
Буратіно продає абетку і купує квиток до лялькового театру
Рано-вранці Буратіно поклав абетку в торбинку і підстрибом побіг до школи.
По дорозі він навіть не дивився на ласощі, виставлені в крамницях, — маківники, солодкі пиріжки та льодяники у вигляді півників, насаджених на палички.
Він не хотів дивитися й на хлопчаків, що запускали паперового змія. Вулицю переходив смугастий кіт Базіліо, якого можна було схопити за хвіст.
Але Буратіно утримався і від цього.
Що ближче підходив він до школи, то голосніше неподалік, на березі Середземного моря, грала весела музика.
«Ні-ні-ні», — пищала флейта.
«Ля-ля-ля-ля», — співала скрипка.
«Дзінь-дзінь», — дзенькали мідні тарілки.
«Бум!» — бив барабан.
До школи треба було повертати праворуч, музика лунала ліворуч. Буратіно почав спотикатися. Ноги самі повертали до моря, де: «Ні-ні, пііііі…» «Дзінь-ляля, дзінь-ляля…» «Бум!»