— Безумовно, хочу! — радісно погодився Нік.
— Гаразд. Тоді розслабся, закрий очі і постарайся ні про що не думати.
Він закрив очі та спробував зосередитися. Але викинути з голови все не виходило. Його охоплювала ейфорія від почутого. Магія, сила, чарівники… Це ж просто фантастика наяву.
— Ніку, будь ласка, перестань думати. Ти мені заважаєш. Якщо не можеш звільнити голову, тоді думай про сонце, вітер, небо.
Стиснувши очі ще сильніше, Нік уявив, що дивиться на яскраве сонце. Блакитне небо і на ньому сонце. Він дивиться на нього. Воно полум’яне і ріже очі. По щоках течуть сльози, а він продовжує дивитися на розпечене сонце. Спалах. Він не зрозумів, це був спалах на сонці чи у нього в голові. Обличчя торкнувся прохолодний вітер, і одразу стало легше дивитися на сонце. Воно вже не різало. Воно просто світило. Наче з далеку до нього долинув голос Ліни.
— Все, можеш відкривати очі.
Він нерішуче розплющив одне око, потім друге і спробував подивитися навколо. Йому здалося, що світ, і без того яскравий, ще більше розмалювали додатковими фарбами. Кожен предмет мав ауру. Дерева, каміння, земля і навіть вовки, що лежали поруч. Він подивився на Ліну і побачив її ауру. Вона була срібною із блакитними та білими лініями. Нік подивився навколо і побачив слабкі сріблясті, майже прозорі лінії. Іноді від предметів відривалися зернята, що світилися та вливалися в ці лінії. І тут ніби клацнули вимикачем. Навколо стало темно. Він повернувся, але довкола була темрява. І знову голос Ліни:
— Можеш відкривати очі.
Нік від подиву злякався. Але у нього ж відкриті очі! Невже він став сліпим?
— Ніку, відкривай очі. Не бійся, — голос жінки був все наполегливішим.
Гість зібрав волю у кулак та заплющив очі, а потім відкрив їх знову. Навколо був ліс. Він був на тій самій галявині. Кругом нічого не змінилося, тільки зникли додаткові фарби.
— Ну, що ти бачив? — Ліна підійшла до нього і поклала долоню йому на чоло. Рука була прохолодна і повернула трохи спокою його думкам.
— Я бачив аури всіх предметів, бачив лінії, бачив зернята, що світилися. Що це все таке? Що я бачив? А може, це від того, що я довго дивився на сонце?
— Та ні, сонце тут ні до чого. Ти побачив магічний світ. Ось так його, якщо захочуть, бачать маги. Сріблясті лінії — це лінії сили, хоча й дуже слабенькі. А зернята, що світяться, — це часточки сили, з яких і складаються магічні лінії. Черпаючи з цих ліній або збираючи ці часточки в собі, маги використовують силу для створення заклинань, ритуалів або дій. Але ти бачив тільки маленькі зернята, а навіть для простенького заклинання їх треба чимало. Тому згасло чародійство на Землі. Бо нема де взяти ману. Так спільною мовою позначають часточки магічної сили.
— А як маги перетворюють силу в заклинання?
— Такий дар дається Богами. Але маючи дар, все одно треба вчитися, щоб користуватися силою. Є, правда, випадки спонтанного використання сили. Наприклад, у людини є талант до вогненної магії. Він про це не знає. І його хтось розлютив. Він викрикнув щось зі злості, а разом зі словами у кривдника може полетіти вогненна куля. А от повторити спеціально він вже не зможе. Ось щоб свідомо користуватися магією, потрібно вчитися.
— А ті учні, які у вас були, Галина, наприклад, вони мали талант?
— Галина мала, правда, посередній. А до того ж вчитися довго не хотіла. Добре, що талант у неї був нешкідливий, лікарський. А був би вогняний чи водяний! Вона б бід натворила через невміння. Ось у Ані теж лікарський талант. Ще їй із природою подобається працювати. Може змушувати дерева рости швидше, може вовка вилікувати, струмок знайти, стежинку в лісі. Найголовніше, що їй це подобається. І вчитися подобається. Якщо не кине, буде замість мене.
— Ліна, а у вас якого роду дар?
— У мене? Я б назвала його людський. Я можу вилікувати людину, а можу змусити щось зробити. Можу і вбити. Але поки не доводилося такого робити. Але потроху за стільки років всілякої магії навчилася. І повітряної та водяної. Тільки вогонь мене погано слухається.
— А скільки вам років?