— Ну, дивися, а то пропозиція із зайцем залишається в силі.
Розсміявшись обидва, вони увійшли в будинок, що вже був наповнений чудовими ароматами страв, які Галина подавала до столу.
Темрява і тиша огорнули будинок. Всі полягали спати. Нік ніяк не міг заснути. В місті він звик засинати пізно за книжкою або під бурмотіння телевізора. Тож лежав вдивляючись у темряву, вигадуючи собі цікаві магічні пригоди. Але помалу очі почали злипатися і видумані пригоди переходили в сон. Та насолодитися відпочинком йому не судилося. В коридорі почулися шум і стривожена біганина мешканців будинку. Хтось постукав до нього в двері і звелів швидко одягатися і виходити. Це був Іван. «Напевно, дійсно, щось трапилося», — подумав Нік і не став зволікати з підйомом. Він похапцем одягнувся і вискочив у коридор. Там була стривожена Аня, а інші вже зібралися в залі на першому поверсі.
— Ніку, давай швидше, тільки тебе і чекаємо, — кинула йому Аня, збігаючи по східцях.
— Іду-іду! Що за метушня така? Що трапилось?
Йому ніхто не відповів. І Нік, починаючи розуміти важливість ситуації, швидко почав спускатися до всіх в загальну залу.
— Що сталося? — запитав він у Ліни.
— У селі помирає молодий хлопець. Мені треба терміново до нього. Думаю, що тобі буде цікаво подивитися. Головне встигнути.
— А що з ним трапилося?
— Спробував покінчити життя самогубством. Чогось наковтався. Пігулок якихось.
— Та ми не встигнемо! Тут годину їхати, як мінімум.
— Треба встигнути. Треба спробувати врятувати хлопця. Давай виходь. Всі вже готові, тільки на тебе чекали. По дорозі розповім, що тобі робити доведеться.
Ліна, Нік і Аня вийшли з дому у двір. Гість думав, що, як завжди, в таких випадках біля дубів на них чекатиме Михайло з возом. Але його здивуванню не було меж. У дворі їх чекав новенький позашляховик Range Rover, а за кермом сидів Іван. «Нічого собі, — подумав Нік. — А маги, виявляється, непогано живуть!» Не встигли дверцята машини закритися за ними, як Іван натиснув на газ і авто з ревом помчало. Напевно тільки такий позашляховик і міг тут проїхати. Він згадав, як важко добирався по цій гірській дорозі на возі. Джип страшенно кидало з боку в бік і пасажири ледь трималися, щоб не вилетіти з нього. Але диво британського автопрому виправдовувало все, що про нього читав і знав Нік.
— Ніку, ти будеш мене слухати? — почув він голос Ліни після досить болючого стусана ліктем Ані під ребра. Він захопився дорогою і шаленою роботою машини і не чув, що йому до цього говорила чаклунка.
— Так, вже слухаю, — сконцентрував всю свою увагу Нік. — У мене голова не працює. Я навіть вмитися не встиг.
— Слухай мене, — Ліна не звернула уваги на його репліки. — Ось тобі браслет. Одягнеш його на руку, коли приїдемо. У ньому запас магічної енергії. Я зроблю так, щоб ти бачив все магічним зором. Але якщо мені не вистачить того, що я змогла накопичити, то доведеться тобі мені допомогти. Головне встигнути.
На одному із поворотів позашляховик хвацько обігнав віз, на якому їхали селяни. Напевно це вони повідомили про трагедію.
Всю дорогу до села вони пролетіли хвилин за десять-п’ятнадцять. Іван добре орієнтувався в селі і знав, до якої хати їм треба. Нік навіть не встиг як слід роздивитися вулиці, коли джип заверещав гальмами і, прослизнувши ще метрів десять, зупинився біля одного з будинків. Нічим не примітний дім, яких зараз багато в карпатських селах. Добротна двоповерхова будівля. Видно, що господаря частенько не буває вдома. Будівництво до кінця не було закінчено. Скрізь виднілися недоробки. Так було кругом. Чоловіки рано виїжджали на заробітки і привозили важко зароблені гроші. Починали будувати, потім знову виїжджали заробляти. І так довгий час, будинки потроху росли, а господарі набігами доводили їх до ладу. Ліна напрочуд легко вискочила з машини та повернулася до Ніка.
— Він ще живий! Спробую встигнути. Ти тільки дивися, не втручайся і мені не заважай. Нічого не говори і мене не відволікай. Якщо знадобитися твоя допомога, я скажу тобі.
Чаклунка наблизилась до Ніка і прошепотіла коротке заклинання. І знову, як в минулі рази, той побачив світ магічним зором. Він подивився услід Ліні, що вже забігала до будинку. Її аура була трохи тьмяною. Очевидно, на лікування Марти вона витратила багато своїх сил. Але довго дивитися не було часу. Нік побіг у будинок слідом за Анею та мольфаркою. Вони вбігли до хати. Двері були всі відчинені, а з дому доносились крики та плач. Не знімаючи взуття, вони пройшли у центральну кімнату. У ній панував повний хаос. На підлозі лежав молодий хлопець років двадцяти п’яти. Над ним схилилася жінка і намагалася привести його до тями. Мабуть, це була місцева фельдшерка. Вона силувалася влити хлопцеві якийсь розчин до рота, але руки в неї трусилися і все лилося мимо. Хлопець був без свідомості. Поруч плакала жінка, мабуть, мати хлопця. Стояли ще кілька чоловіків. Але було видно, що ніхто вже не сподівався врятувати самогубця.