— Геть всі звідси! — крикнула мольфарка. Всі обернулися на неї і, впізнавши, навіть не стали сперечатися. Тільки мати хлопця все ще стояла і плакала над сином.
— Я сказала, всім вийти, — ще раз повторила, але вже тихіше. Вона подивилася на матір, і та, намагаючись стримати ридання, залишила кімнату.
Коли всі вийшли, Ліна схилилася над хлопцем і почала шепотіти заклинання.
— Води! — різко кинула магеса в сторону Ані.
Дівчина завченим рухом перекинула на хлопця глечик води. Нік спочатку здивувався, навіщо виливати воду просто на тіло, якщо людина отруїлася. Але підкоряючись рухам рук мага і накладеному заклинанню вода не розлилася по тілу, а почала обертатися, скручуючись в довгий водяний джгут, та, як змія, стала залазити до рота хлопця. Водяна змія вже наполовину занурилася у нього, коли Ліна відірвала від неї погляд і подивилася кудись у куток. Нік перевів погляд туди ж і побачив фігуру людини. Це був середніх років чоловік. З дуже гарними рисами обличчя. Він навіть посміхнувся. У руках він тримав наче вилитий із золота меч, що яскраво світився. Як у сповільненій зйомці, чоловік зробив замах мечем, і тут до нього дійшло, що мало статися далі. Це був ангел смерті. Він хотів перерубати нитку життя молодого хлопця, який лежав на підлозі.
— Не смій, Авізе! — крикнула Ліна. — Ти ж бачиш, він ще живий і я можу його врятувати.
— Так розпорядилася доля, Ліно, — почув Нік голос ангела. — Не тобі вирішувати. Ти і так багато собі дозволяєш в нашій суперечці.
— Він ще молодий, я можу його врятувати!
Ангел нічого не відповів і тільки вогненний меч, намалювавши в повітрі лінію, що світилася, перерубав нитку життя хлопця. За спиною тихо зойкнула Аня. Вона все бачила і чула. І тут до Ніка долинув навіть не крик, а якесь звіряче гарчання Ліни.
— Авізе, даремно ти так! Ти порушив правила. Я врятую його.
Він подивився на Ліну. Її аура розгоралася золотим і червоним кольором. Здавалося, що та стоїть вся у вогні. Вона миттєво забула про ангела з мечем, що чатував поруч, і повернулася до хлопця на підлозі. На диво, нитка життя не обірвалася миттєво. Вона розірвалася, але лінія розриву збільшувалася поступово. Неначе краї нитки не хотіли відпускати один одного. Ліна різко змахнула рукою, розрубавши водяний потік, який продовжував вповзати у хлопця. Тіло самогубця піднялося на кілька сантиметрів від землі. Частина води, що залишалася ще зверху, почала огортати хлопця ніби коконом. Нік помітив, що це сповільнило і без того неквапливе розходження кінців ниток життя. Мабуть, чаклунка намагалася виграти час і не дати кінцям розійтися остаточно.
— Аню, ще води, — крикнула Ліна дівчині. — І ніж принеси!
Аня вибігла з кімнати за водою. Нік встиг помітити пару осіб, що зазирнули в кімнату і з жахом сховалися за двері. Напевно, видовище збоку виглядало дуже страшно. Ліна намагалася прискорити огортання води навколо хлопця. Мабуть, це ще більше уповільнювало смерть. Минуло кілька хвилин які, здавалося, розтягнулися на цілу години. До кімнати вбігла Аня з глечиком води і ножем. Селяни, що стояли за дверима, злякалися ще більше. Ще голосніше почала плакати мати хлопця. І тільки Ліна робила свою роботу.
— Лий воду, — сказала вона Ані.
Та слухняно вилила ще глечик води на хлопця. Вода почала охоплювати його щільнішим коконом і скажено обертатися.
— Дай ножа, — сказала Ліна, практично висмикнувши ніж з руки Ані, мало не порізавшись.
— Ліно, не роби цього! — долинув з кутка голос ангела. — Ти ж знаєш, що на тебе і так зляться. Скоро можуть і до тебе прийти.
— Не лякай мене, Авізе! Я вже занадто довго живу, щоб такого боятися.
— Ліно, ти ж знаєш, що ми до тебе добре ставимося, незважаючи на розбіжності між нами. Не треба зайвий раз дратувати Вищих. Зупинися.
Але договорити він не встиг. Ліна, змахнувши ножем, перерізала вену на зап’ястку і з неї почала литися кров. Вона піднесла руку до водяного кокону і той почав жадібно вбирати кров. Чародійка шепотіла заклинання. І кров не розпливлася по воді, а тонкою цівкою почала рухатися до обірваного кінця нитки життя, наповнила її і почала рости, намагаючись дотягтися до другого кінця. Кінчик нитки почав світитися золотим і з’єднався із відрізаним кінцем. Вся нитка стала цілою. Але якщо вона вся була синьою, то шматочок, що виріс, був золотаво-кривавим. Ліна похитнулася і почала падати. Нік і Аня кинулися до неї, підхопивши під руки. Посадивши мольфарку на підлогу, Аня взялася перев’язувати рану на руці. Ліна подивилася на ангела і посміхнулася. Він пильно подивився на неї і зник. От просто був — і через мить вже його немає. Мольфарка намагалася чинити опір, поки дівчина старалася накласти їй пов’язку, але було видно, що сил на це у неї вже немає. Та як тільки Аня закінчила перев’язувати рану, вона різко встала, відштовхнувши всіх.