— А-а-а-а-а-а-а-а-а… — зміг прокричати Нік.
Грюкнули двері і хтось зайшов. Почули. Підходить.
Нахиляється. Красиво.
— Як ви себе почуваєте, Ніку? — запитала Амалі.
Він спробував щось відповісти, але нічого не вийшло. З рота виривався тільки хрип.
— Почекайте. Ось випийте відвар з трав та ягід. Вам стане легше, — піднесла вона кухоль до губ.
Як же, виявляється, хотілося пити. Гірко й несмачно. Але хоч рідке. Зілля подіяло швидко. Стало легше міркувати і рухатися.
— Можна заглушити цю страшенну громовицю, що валяється поряд? — попросив Нік, поглядом вказуючи на Атавхаї.
— Я не знаю, як це зробити, — чесно зізналася дівчина і почервоніла.
— Зате я знаю. Допоможіть мені, — він перекинувся на бік, намацав рукою під ліжком кросівок й насилу кинув його в демона.
— Що ви робите? — обурилася Амалі таким його вчинком. — Це ж професор Атавхаї. Він важко поранений. Як ви можете?
— Але ж подіяло, — посміхнувся Нік, насолоджуючись тишею. — Як довго ми вже тут та як стан Атавхаї і Ластерка?
— З офіцером Ластерком все більш-менш добре. Йому провели сеанс лікування рани на нозі. А перебитою рукою займуться трохи пізніше. Професора Атавхаї лікувала сама Магістр Целмаліт на дорозі, в дорозі і тут. Всі сили витратила. Зараз відпочиває. Небезпека його життю минула. Думаю, що тепер він швидко видужає. У демонів загоєння ран йде значно швидше, ніж у людей.
— А що з моїм плечем та опіками? Я, як і раніше, не відчуваю руки.
— Я зупинила кров, відновила судини. Магістр Целмаліт сказала поки дати вам відпочити. Ви втратили дуже багато крові. А далі вона сама займеться відновленням зв’язок і тканин, щоб ви могли нормально користуватися рукою. Опіки ми почистили й змастили маззю.
— Спасибі вам, Амелі, за все, що ви для мене зробили. Тепер я ваш боржник.
— Ви знову говорите дурниці. Це мій обов’язок і цього мене вчили тут в Школі. І взагалі, вам варто спокійно лежати та не витрачати сили. Ось, випийте заспокійливої настоянки. Вона й сил вам додасть, й трохи поспите ще.
— Добре. Як скажете, — сил дійсно не було, і він покірно випив ліки.
Наступного разу Нік знову прокинувся від шуму. Хтось наполегливо намагався потрапити в кімнату, а його не пускали.
— Мені треба з ними терміново поговорити, — почув Нік. Голос здався знайомим. Але голова ще не зовсім прокинулася і він не міг зрозуміти, чий він.
— До них не можна. Вони ще сплять, — дзвінкий дівочий. Напевно, одна зі студенток кафедри Цілительства поставлена за ними спостерігати.
— Та вони вже добу сплять. Це терміново, — Нік згадав. Це був Хранитель. Що знадобилося від них Багукхану, він не знав. — Ти давай поклич Магістра Целмаліт. А я поки подивлюся, як вони там.
Почулися кроки учениці, що побігла виконувати прохання, а Хранитель тим часом відкрив двері й заглянув в палату.
— Заходь, Багукхане. Я вже не сплю, — сказав Нік. — Та й нашого червоного вже теж, напевно, треба будити.
— Ну, от і добре. А то ці лікарі гірше вояк. А справа термінова.
Нік обережно піднявся з ліжка й підійшов до сплячого демона. Як його змогли занести в палату і скільки чоловік це робили, було загадкою. Але, щоб розмістити його, довелося скласти до купи два ліжка, та й ті жалібно скрипіли й прогинались під його вагою. Нік підібрав свій кросівок, яким запустив в Атавхаї минулого разу, щоб припинити жахливу симфонію хропіння.
— Атавхаї, давай прокидайся, — Нік спробував обережно розбудити демона. Трусити або штовхати сильно не хотів, щоб не нашкодити свіжим ранам.
З третьої спроби з’явився перший результат. Атавхаї відкрив одне око і загарчав. Учень відійшов подалі, щоб не потрапити під сонну й важку руку демона.
— Нічого тут гарчати. Давай прокидайся. У нас гості — не залишав спроб підняти друга Нік.
— Де я? І чому в мене все болить? — поступово прокидався Атавхаї.
— Ми в лазареті Школи. А болить, бо ти дав своєму дружку порізати себе трохи.
— Так, пам’ятаю. Значить, все-таки Целмаліт встигла. Це добре, — демон трохи підвівся. Скривився від болю і почав оглядатися по сторонах. А помітивши Багукхана, не втримався, щоб не пожартувати. — А ти чого тут, мій вічно молодий старигане?
Хранитель зібрався відповісти тим самим, але тут відчинилися двері і в палату вбігла незадоволена Магістр Целмаліт.