І чого вчепилася мене ця пагуба?
25
… і що таке стать? Де межа між найдуховішими й найтвариннішими її проявами?
Що вона виробляє, ця Майя! Каже: це з кохання. Каже: вона мріяла про мене з першого погляду, як тільки побачила. Це вона впросила брата дати мені рекомендацію до партії, щоб якось… еге, втиснутися в моє життя. А що я не маю наміру більше в той дім заходити, то вона занадилася вчащати до мене. Я почав повертатись додому пізніше — і вона слідом за мною вдирається. «Годину тебе чекаю!» — Ну, що ти зробиш? Все це з кохання. А тепер вона вже навіть не чекає, вона приходить, коли хоче, вдирається вікном... Дуже просто, розбила шибку і потім цілу ніч не дала спати. Все це з кохання. І так — ніч-у-ніч. Де вона взяла цю садистичну звичку — годинами цокотіти ножем об склянку над самим вухом, як я вдаю, що сплю?..
26
Які сухі думки сьогодні! Це ж Гаїна зробила зусилля й пішла між люди, а не до книгозбірні. Бо читати не хоче вже, набридло це напруження, що скувало її останніми часами. Змарніла від цього всього, а чому? Нащо цей Пагуба їй, нащо вона йому? Може все це — вигадане від нудьги? Може.
Остогидла вже й роля спостерігача, що стоїть вище над тим, кого знемагають пристрасті. «Легка пристрасть збільшує розумові здібності, сильна притуплює їх» — каже Стендаль. Ну, і як не любити Стендаля?
«Що дужча нудьга звичайного щоденного життя, то сильніше діють отрути, які звуться вдячністю, захопленням, цікавістю. Небезпечно, коли спогади постійно і надто охоче вертаються до тієї самої людини. Так можна напевно опинитися на краю безодні…»
Це ж про неї! Стендаль говорить так, ніби це Гаїна сама про себе думає… А Гаїна збиралася заповнити цього зошита райдужним романом. Гай-гай, чи не зостануться тут чисті листки?
А це добре, що зайшла вчора до Зіни. Хоч довідалась, що діється у світі. Казала Зіна, що в Місцевкомі письменників скоро буде багато роботи. Дуже багато. Готуються до шевченківського ювілею й мають видавати «Кобзаря» багатьма мовами, то для полегшення перекладачам треба буде робити підтекстівки російською мовою. Зіна вже знає, що їй дадуть великий кус.
— Як багато роботи, то й я може попрошу? — надоумилася Гаїна.
— Піди! Невідмінно піди! Узавтра, не відкладай! Там же знаєш, усякі Шмульзони-Хацкельсони… вже понабиралися! Треба було робити підтексти до творів Франка, то думаєш, хто їх робив? Все позаглиманювали, ще до того, як це стало всім відомо… Але тепер я вже не була така ворона, я вже добре пантрую… Знаєш, до кого ти звернися?…
«Між людьми», себто в Домі літератури почувалася Гаїна загнано, це мабуть тому, що давно тут не була. Їй усе здавалося, що треба йти якось «боком», озиратися раз-у-раз… І звідусюди наштовхувалася вона на зизуваті погляди — чи то може їй так здавалося? Якісь нові обличчя, а знайомі тебе не впізнають... Хотілось відразу вийти, але присилувала себе і зайшла в двері, де написано було «Секція перекладачів»… Там видавила з себе бажання мати підтекстівки. Сказати б, без особливого ентузіязму, бо без ентузіязму вислухано таке її бажання. Вийшла звідти червона, як рак, але з думкою: а що ж? Невже я й до цього не надаюся?
От, якби то! Мабуть, уся нудьга і всі на світі пагуби повідлітали б.
Та проте не всі до неї тут зизом. Ось наштовхнулася при виході на Євгена Цюрупу, він зовсім по-товарись-кому привітався, розпитує, ще навіть і жартує. Питає Гаїну, чи вона вже перебудувалася…
27
Микола зловтішно уявляє собі кислу Маїну міну, коли побачить вона в нього в хаті Надію. А Надійка вже скоро має тут бути, ось тільки влаштує собі відпустку.
От тоді вони удвох і витурять нахабу. Побачить, що нема їй чого тут робити — і сама відчепиться. Це його тішить, вже тепер облегшує той тягар, що ото з певного часу Микола мусить невидно нести. А покищо…
... Наїзд Мадія Прототієвича на Закавказзя, що стоїть у центрі Миколиних візій, був не перший і не останній. З непроглядних давен відомі були дороги і про-смики через кавказькі гори із Північного Причорномор’я та Кубані у країни Передньої і Малої Азії. То ж недарма позалишали там скити свої сліди в назвах міст — Скитополіс, Саккиз. А в тому Саккизі була, нібито, Мадієва столиця. Багато згадок про іскузг, аскгузаїв знаходять тепер історики в анналах асирійських царів, навіть час битви під Ніневією вдалося встановити дуже точно, до години, дякуючи дбайливим асирійським записам. Під час битви сталося затемнення сонця. Астрономи вилічили, що це затемнення відбулося 614-го року до нашої ери.