А ця «гіперборейка Ляодіка» ліплень поверховою тінню, як на екрані, пройшла й ніяких глибинних струн Кого не зачепила. Глибинні — розтягаються й простягаються на глобусі. Одні зачепилися кінцем у туманному Альбіоні, а другі — на протилежному кінці глобусу, у… Алтаї.
Микола пожирає очима рядки звітів і монографій про золоті скарби, відкриті у південному Сибіру. Вже давно, ще за царя Петра 1-го, стало відомо, що тамтешні кургани, якщо не розграбовані, то ховають у собі дуже багато золотих речей у звіриному стилі, типово скитському. В минулому столітті не раз пробували їх розкопувати, але без успіху. А чого? Бо вони були обкладені камінням, але то ще півбіди. Під камінною обкладкою був лід та навіки замерзла земля. Аж оце недавно добрали способу розморожувати ті кургани, і вони щедро винагородили цю з біса важку працю археологів. В цих природних холодильниках чудово збереглися всі ті речі, що в наших придніпрових могилах давно зітліли та перетворилися в прах. Все-все там зосталося незачеплене рукою часу: дерев’яні вироби, килими, тканина, одежа, шкіряні й повстяні речі, ба навіть і самі покійники, що стали добре збереженими муміями.
Дослідники побачили, яке спростачене було досі уявлення про «примітивний побут кочовиків». Далеко не примітивний! Ті, що жили в часи висипання могил, мали дуже комплексне побутове устаткування, високу техніку обробки шкіри, металю, дерева, складні й розвинені ритуали та міти. Друге, що вразило дослідників, — надзвичайно високий естетизм, що ним був перетканий увесь побут цих людей. Нема речі, щоб не була прикрашена. Чоловіча одежа була із шкурок, прошитих сухожильними нитками, а потім вишита багатоузорними золотими смужками. Навіть короткі халявки взуття вишивали золотими взорами. Короткий жупанок з нашивними золотими бляшками чи вишитий золотом був оперезаний широким поясом, що часом доходив до середини грудей. Пояс сам по собі був великою дорогоцінністю, ювелірним шедевром. На голові — гострокінцева шапка, також вишита золотом. Про жіночу одежу менше дізналися з цих алтайських могил, але ось добре збереглася широка накидка, суцільно промережена… Повстяні панчохи, вишиті різними взорами…
Навіть такі побутові речі, як повстяні торби, були мкриті нашитими різнокольоровими аплікаціями із шкірок, а також сухозлотиці. Ще й обшиті делікатними ху-тречками. В цілому такі нашиті аплікації творили зображення звірів, а то й цілі композиції звіриного стилю. Ті дерев’яні речі, що знайдені в курганах, були різьблені й мережані: уламки похоронної колісниці, стіл на трьох ніжках, саркофаґ… На одному ось із них — стилізовані півні й олені, вирізані із шкіри та позолочені. А вже нема чого й говорити про сідла, попони, підсідельники… Все це вишите різноманітними аплікаціями, орнаментоване накладними інкрустаціями, прошите золотими нитками, а якщо з березової кори, то покрите тонкими листками золота.
Та найбільшу увагу в тих могилах приділено кінській збруї. Коней у ці могили клали цілими табунами, та все найкращого хову. Були вони в повному спорядженні, — яке щастя для археологів, бож це розв’язує так багато їх проблем! Аж тут на повну силу розгорнулась мистецька снага цього народу. Крім золотих і бронзових прикрас у звіриному стилі, таких разючо подібних до скитських причорноморських, виявлено в алтайських курганах ремінні гнуздечки, підхватні ремені, сідла, підсідельники, чепраки, кнутовища… Все це вкрите малюнками, аплікаціями, інкрустаціями, — у безконечній варіябельності мотивів… Нема сумніву, що все кінське спорядження (не тільки незогнилі металеві його частини) у придніпрових скитів було тотожне з алтайським…
То що ж це воно виходить? Був це один нарід від Карпат до Алтаю? Від Китаю до Дунаю? З однаковим побутом, однаковим господарчим реманентом, мистецькими здібностями й любов’ю до штуки, з однаковими навіть віруваннями? То ж не дивно, що в алтайській могилі знайдено навіть парню, яку ставили в могилу небіжчикові Геродотові скити. Вона тут, на щастя, збереглася, щоб ствердити одностайність похоронного обряду. На засипаній могилі, так, як і в Геродотовій Скитії, знайдено уламки розламаної колісниці, що нею привезли покійника до його домовини.
Хто ж вони, ці люди Алтаю, такі споріднені із людьми придніпровими? Азіяти начебто, бо Алтай це ж Азія. Але вони європеоїди. Мумії небіжчиків, що діждалися дослідників, виразно належать до європейської білої раси, волосся їх не тверде-пряме, а м’яко-хвилясте, на колір каштанове. То як же? Чи вони посунулись у Европу, чи присунулися сюди з Европи? Хтозна, але археологи запевняють, що придніпрові могили старіші, а ці алтайські молодші… А як приймати до уваги кількість золотих виробів і мистецьку силу їх виконання, Грандіозність могил, — то все таки ці алтайські видаються бідною провінцією, периферією проти тих величних царських могил Чортомлика, Солохи, Лугової… То якщо так… Як же виглядала пишнота в Причорномор’ю?