Але третя хвиля, що перейшла землею українською, — вирила прірви, змила найширші селянські маси, залишила вимерлі села й вікопомну кривду цій щедрій землі. Ця третя хвиля покрила Гаїну, кинула об ребра скель із гострозубими назвами-пащеками: «буржуазний націоналізм», «рупор дрібної буржуазії», «куркульська агітаторка» та іншими рогатими страховиськами. Чи такі в неї сили, щоб опертися? Упала й лежала непритомна.
Та за тими хвилями прокотилася й четверта, вже на тих, що доконували попередні спустошення. На членів партії та тих, що тако-сяко зачепилися за наш радянський корабель. Через Гаїну ця четверта хвиля пройшла горою і не зачепила, бо що ж таке Гаїна Сай? Безталанна невдаха, Синя Панчоха, невиразна тінь, викинута за борт. Інші недобитки третьої хвилі поставали хоч сторожами, двірниками та шахтарями, а вона просто ніщо. Парія. Тільки одна вона в усьому світі сповнена певности, що праця із словом — її святе право. І більш ніхто. Але хай! Хай увесь світ думає інакше, Гаїна буде своє право здійснювати. Які не є малі сили, — боротись за нього. Пробиватись крізь каменистий ґрунт і рости.
Тепер вона потрапила в цікаву позицію. То ж звідусіль її виганяли ті, що сьогодні самі поставали «ворогами народу». Але не всі виганяли. Є такі, що з першою можливістю прочинили їй двері. «Приносьте щось, надрукуємо. Тих, що вас били, вже нема». От, і журнал «Колгоспниця України» замовив нарис. Гаїна випливає на четвертій хвилі у життя!
Тільки нудно їй писати на замовлення. Нецікаво! Не вміє! Лише те, що само собою виливається, не питає, — можна, чи зась, — те запалює вогник творчости, креше іскру, жере час.
Так нудно Гаїні, що навіть туга знітилася. Тільки жаль до Пагуби. Сперечається з ним у думках. Чого він нарочито її принижує? Гаїна йшла йому назустріч, а він надувся й не глянув! Хіба це можна забути?
А коли б так із приємністю для себе міркувати, то Вродливий може те саме відчуває, що й Гаїна. Та його надутість може маскує глибину, і сум, і тугу, що й у ній? І може те чекання, коли нема тільки одної людини в залі…
І це все, що на її долю припадає, — вірити своїй уяві?
55
Микола гадав, що вже назавжди позбувся багатоголової медузи, горгони й мегери, — а вона його таки знайшла!
Приходить він оце додому, а на порозі біля дверей сидить цяця. Голос її той обридливий, горловий, безапеляційний! Все, що вона каже, вже давно вирішене, тільки виконувати.
— Я принесла тобі листа від твоєї Надії, — сказала Майя так, наче вони вчора бачилися. — Лист прийшов на мою адресу.
— Чому на твою? — здивувався Микола.
— Бо я написала їй, щоб не турбувалася більше, я твоя жінка. Чи дозволиш відкрити й прочитати?
Гарпія ще й знущається! Лист, справді, нерозкри-тий. Микола знизав плечима. Що нового для себе може вичитати ця? Надія вже давно написала, що виходить заміж, за якогось осетина. Микола знає, що лист — лише привід. Розмова буде далі.
— Ага, — читала Майя листа (листа про себе, а коментарі вголос). — Вона мудро зробила, і от — щаслива. Бач, яку корисну дала я їй научку. Тепер знає, як треба фронтовим ударом завойовувати чоловіка й не ловити ґав.
— І чого ти ще хочеш? — перебив Микола пащекування, навіть не беручи листа з її рук, щоб самому читати.
— Я вже нічого не хочу більше, як маю! — Майя з апльомбом заклала ногу за ногу. — Знаєш, де я взяла твою нову адресу? У партійному комітеті. Я там сказала, що ми, — жінка й чоловік.
— Де це написано? — скрипнув зубами Микола.
— Не турбуйся! Але ти повинен бути мені вдячний.
— Я — вдячний?
— За те, що я принесла тобі добру новину. Призначення на Урал тобі не буде.
Що вона меле? Яке призначення? На який Урал? Микола на Урал не просився.
— Так! І дякуй мені, що я випросила тебе й ти залишишся на Україні.
В Миколі підносилася хвиля люті. Взяти б і викинути це зінське щеня за двері! Прийшла мене шантажувати тут! Але це, знов, дуже цікаво. Ми ще нічого не знаємо, ще місяць до закінчення учбового року, як уже десь у якихось кабінетах призначають, лічать, мов курчат у койці, — що на юшку, а що на печеню. І тому Микола стримався. Що вона ще виплеще своїм нахабним краканням? Отже, мене «призначають», а вірніше, засилають...