— О, Санька на це мастак! То така проноза, що де не посій, там вродиться, — каже про неї сама Настя. — Це якби наші дідуньо, царство їм небесне, то сказали б зараз: «Е, вона в тебе доскоцька й допитацька…»
Гаїна так би не змогла, а от Санька вже вміє хитрувати, отаке мале. Вона своє гусеня носить із собою до школи. Воно ж за нею ходить по п’ятах! Санька до школи — воно за нею чимчикує. То що робить Санька? Вона його ховає в кишеню, а в клясі садовить під партою та киває до нього пальцем, щоб мовчало. А як гусеня подасть голос, то паскудне дівчисько вчительці так збреше, що й комар носа не підточить.
19
Цікавого листа прислала Надія з Осетії, просто із села. Оце прийшла із свята, що зветься «стирхіст», а означає «поминки», «свято мертвих». І пише: «На ці поминки все село громадою склалося: зарізали п’ять волів, п’ятдесят баранів, наварили казан пива, напекли спеціяльних пампушок і всім селом все це й спожили. А тоді почалися різні ігри, змагання, перегони, стрілянина, — з цінними виграми».
То це ж та сама страва, тризна, що й у слов’ян, і в ахейців, і в скитів була!
А воно ще дуже подібне на свято героїв. Це Геродот пише, що в Скитії щороку відбувається свято героїв, влаштоване в одному місці, а з’їжджалися на нього з усіх усюд. То це в Галичині теж існує таке річне свято, — начебто перегляд шляхетських родів: всі шляхтичі прибувають у одно місце верхи, у повному бойовому спорядженні, й там відбуваються такі перегони, ігри, відзначення…
І ще пише Надія, що вивчити осетинську мову дуже легко, бо багато є подібних слів до наших. От, наприклад, аз, що означає «я». То і в церковно-слов’янській мові так же само: «аз єсьм!» Дада — наше «тато». Нана — наше «неня», «мама». Фандир — старовинний музичний інструмент, — ну, а в нас же «бандура». — І по-скитському майже так, пандура, — пригадує Микола.
Надія ще наводить таке слово, як беттир, що означає «володар», а по-нашому —-зіпсоване слово «багатир». Дон-беттир у них означає «володар вод». То ж у нас майже всі ріки звуться на «дон», а в кожній пісні є Дунай... Дійсно, зовсім легка для нас ця осетинська мова! «Господар» у них хаздар, а це вже зовсім по-стефаниківському, -— ґазда. Де Гуцульщина, а де Осетія!
Словом, Микола й Надії знайшов роботу. Тепер між ними зав’язалося інтенсивне листування. Микола все збирає, зберігає, а нащо — й сам не знає.
А тим часом — екскурсії в Усатове, в Ольвію, в одеський музей. Стели з часів бронзи, могили у вигляді сонця із символом бика, себто обкладені каменем кола, а в них чотири бичачих черепи на всі чотири сторони світу... Ольвійська колонія, вже так добре розкопана, що мало чи не знайдено руїну палацу скитського царя Скіла, того самого, що скинули з царювання самі скити та власноручно вбив брат за те, що відцурався скитських звичаїв, а полюбив грецькі…
Микола почувається приємно одуреним. То він цілий рік присвятив розшукові родоводу свого предка Мадія у закритих стінах і нічого не знайшов, крім скарбу в столиці Саккиз. Та й той подарував… А тут само життя, само повітря, сам краєвид, самий ґрунт і цей зубчастий від могил обрій, само небо безкрає, не закрите ні лісами, ні горами, — вводить його в безпосередній контакт із подіями, що відбулися тут кілька десятків поколінь тому.
20
Санька прийшла з плачем із школи, — вигнала вчителька! Та чого? Та за що? Ледве добилися пуття, а воно он що!
Вчителька викликала Саньку до дошки, Санька вийшла на середину кляси, — а за нею гусеня! Кляса хлихонула сміхом, вчителька спочатку сторопіла, а потім розсердилася. Накричала й відіслала Саньку додому. Скажи-но, хай прийде мама!
Настя, замість пожалувати, і собі на бідну Саньку мокрим рядном:
— А що? Не казала я: ой, дограєшся! ? Отак тобі й треба, щоб не справляла байдиків. Вже дівуля, а їй і досі хахоньки та виграшки в голові!.. Мовчи-но там, бо так і витягну татовим паском!
Гаїна саме й прийшла на таку катавасію. Настя пасіює, Санька ридма-ридає, носом сьорбає...
— Ну, й чого? Що дівчинина винна? — пробувала була вона заступитися.
Але Настя тоді, замість того, щоб свою Саньку вчити, та почала сварити Гаїну.
— А ти гляди свого носа. Тебе ніхто не питає, як я маю своїх дітей доводити до розуму, — розходилася вона. — Ще й вони повиростають та будуть, як я, цеглу на будівництві носити? Я хочу, щоб моя дитина на щось вивчилася! Не так, як оце ти, — вчилась-вчилась, та й назад у болото!
І знов обернулась до Саньки, гримнула:
— Не реви! Сідай мені за книжку! Вчись!
От! І місто, й село Гаїну не розуміє. Такий докір Настин опік Гаїну. Може й справді? «Вчилась-вчилась...» І ні місто, ні село її не приймає. А де ж вона має бути?